Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Вставши, вона глянула в дзеркало. Її відображення виглядало таким знайомим і водночас чужим. Вона вже не була тією самою Алісою, яку знали всі: слухняною, дисциплінованою, що завжди тримала контроль. Ні, тепер перед нею стояла інша людина — та, яка намагається знайти свій шлях серед змін і сумнівів.

Зібравши свої речі, вона пішла до школи. За ці кілька днів вона вже зрозуміла, що важко залишити все, але ще складніше — прийняти той факт, що її життя не буде таким, як раніше. І зараз, коли всі її друзі і навіть Артем, здавалося, стали частиною минулого, вона відчула якусь важку порожнечу всередині.

У школі все йшло як завжди. Вчителі, завдання, випробування, які чекають на кожному кроці. Але Аліса не могла зосередитись. Вона йшла по коридору, коли раптом її погляд зупинився на Артемові, який стояв з кимось, сміючись. Це була Катерина. Її енергія та усмішка здавалися такими природними, і навіть Артем виглядав іншим — відкритішим, живішим. Аліса не могла не помітити, як його очі сяють, коли він дивиться на неї.

Що це означало для неї? Чи мала вона право ревнувати? Чи могла вона, насправді, претендувати на те, що відбувається між ними, коли вона була на межі того, щоб покинути все?

Але вона не могла втриматися. Коли Артем помітив її погляд, його вираз обличчя змінився на мить, але потім він знову повернувся до Катерини, продовжуючи бесіду.

Це було важко. Всі ці емоції, які він викликав у ній, все це бажання бути частиною його життя, навіть коли вона залишала його. І чому Катерина? Чому зараз? Вона відчула біль, який не могла пояснити. Вона не була готова до такого.

Проте це не могло бути остаточним. Вона вирішила, що не буде просто спостерігати з боку, не буде просто мовчки приймати його життя без неї. Вона вже давно перестала бути тією дівчиною, яка сліпо слідує за усіма правилами.

Увечері, після школи, вона знову зателефонувала Артему. Цього разу вона була готова.

— Привіт, — її голос був більш впевнений, хоча й здавалося, що кожне слово важить більше, ніж будь-коли раніше.

— Що сталося? — його голос був спокійний, але трохи насторожений.

— Я хочу поговорити, — сказала вона, відчуваючи, як кожна її фраза стає важливою. — Про Катерину.

Артем зітхнув. Він, мабуть, вже знав, до чого йде розмова.

— Алісо, це не так, як ти думаєш. Я не хочу, щоб ти робила з цього проблему.

— Чому? — вона не могла стримати свого обурення. — Чому зразу все так просто? Ти навіть не можеш зрозуміти, що це болить. Ти проводиш час з нею, а я навіть не можу зрозуміти, що відбувається між нами.

Відповідь Артема була короткою, але повною.

— Я не знаю, що між нами. Я не знаю, куди це все йде. Але це важливо, що ти відчуваєш. І я не хочу тебе втратити.

Аліса затамувала подих. Його слова знову збивали її з пантелику. Це було саме те, що вона чекала почути, але в той самий час це не давало їй жодної ясності. Чому вони не можуть просто бути разом, як це було раніше?

— Я їду, Артем. Я їду через кілька днів. Це не просто зміна місця, це зміна всього. Я не знаю, чи готова я до цього, і я не знаю, чи готові ми до цього, — її голос тремтів.

Він мовчав довго.

— Можливо, ми не повинні боятися зробити крок назад, щоб зрозуміти, куди йдемо. Може, я й сам цього не знаю, але я хочу це зрозуміти з тобою, — його голос був м’якшим, ніж вона звикла чути.

Аліса закрила очі, відчуваючи, як важко приймати це рішення. Можливо, саме зараз був той момент, коли вони могли змінити все. Але чи готові вони до цього?

— Я не знаю, — тихо промовила вона, — але я хочу спробувати.

І на цей раз вона була певна в своєму рішенні. Вони обоє мали час розібратися в своїх почуттях. І навіть якщо час їх розділить, вона була готова рухатися вперед, хоч би що сталося.

Нехай зміни стануть їхнім шансом, а не перешкодою.

Розділ 44: Перехрестя

Аліса пішла додому, намагаючись впоратися з емоціями. Після розмови з Артемом в її голові залишилось більше запитань, ніж відповідей. Як могла вона бути такою відкритою і водночас такою закритою одночасно? Чому, коли здавалося, що вона готова до змін, все ставало ще складнішим?

У класі вона вже не могла сконцентруватися. Її думки були всюди — на Артемі, на своєму переїзді, на тому, що залишалося позаду. Все здавалось тимчасовим. Як і розмова з ним, що залишила її на перехресті: рухатися вперед або залишити все позаду?

Згодом вона побачила свою подругу Ольгу, яка сиділа в куточку і нервово прокручувала щось на своєму телефоні. Ольга була однією з тих людей, які завжди знали, як підтримати, навіть коли все здається неможливим. Вона помітила, що Аліса виглядала неспокійною, і відразу підняла голову.

— Алісо, все в порядку? — Ольга поставила своє питання з настороженістю, хоч і зазвичай була дуже емоційною.

Аліса вирішила не приховувати нічого.

— Не знаю, Ольго, я заплуталась. Між мною і Артемом все стає складніше. Я відчуваю, що йду, а він не розуміє, чому. Я ж не хочу залишати все так. І з іншого боку — він… він з іншою дівчиною. І я не знаю, чи має право ревнувати.

Ольга уважно слухала, а потім нахилила голову вбік.

— Ти знаєш, що ти не одна в цьому, правда? Всі ми мали свої складні моменти. І я розумію, як важко це, але… може, ти повинна дозволити собі просто бути? Дати собі час? Можливо, і йому треба більше часу, щоб зрозуміти, чого він насправді хоче.

Аліса подивилася на свою подругу, розуміючи, що вона має рацію. Вона не повинна була поспішати з висновками. Можливо, вони обоє потребують простору.

— Ти думаєш, що я повинна просто відпустити це? — Аліса знизила плечима. — Але що, якщо я втратю шанс?

Ольга відклала телефон і погладила її по руці.

— Якщо це має бути, то воно повернеться до тебе. А якщо ні — то, може, саме це допоможе тобі знайти щось більше для себе.

Аліса задумалась. Вона не була готова повністю відпустити це, але зараз її спільна розмова з Ольгою допомогла їй зрозуміти, що все не завжди має вирішуватися миттєво. Вони йшли своїм шляхом, і не завжди це був прямий маршрут.