Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

У цей момент її телефон дзвенів. Це був текст від Артема.

Артем: Можливо, нам треба побачитись і поговорити, коли ти вільна?

Аліса подивилася на повідомлення. Серце пропустило кілька ударів, але вона не поспішала відповідати. Вона знала, що це важливий момент. Тепер, коли у неї було більше часу на роздуми, вона могла вибрати, як далі діяти.

— Ольго, я не знаю, що робити. Я хочу побачити його, але чи варто? — Аліса відвернулася від екрана.

Ольга посміхнулася, намагаючись зберегти позитивний настрій.

— Слухай, я думаю, що ти сама знаєш відповідь на це питання. Але знай: що б ти не вирішила, це твій вибір. І він може змінити все, а може, просто показати, чого ти насправді хочеш.

Аліса глибоко вдихнула, кидаючи погляд на повідомлення ще раз. Вона відчула, що рішення ще не прийняте. Можливо, їй було потрібно ще більше часу, щоб зрозуміти, чи готова вона рухатися вперед, або залишити все в минулому.

Незабаром дзвоник повідомив про початок наступного уроку. Аліса зібрала свої думки і пішла до класу. Вона знала одне: цей момент принесе зміни, але що вони означатимуть — їй ще належало дізнатися.

Проте, тепер вона була готова до того, щоб хоч трохи звільнити себе від тягаря невизначеності. Тільки час міг показати, чи є шанс на новий початок, або це просто крок до нового кінця.

Розділ 45: Вибір на межі

Аліса сиділа в шкільній бібліотеці, перегортаючи конспекти, але ні одне слово не залишалося в її голові. Її думки були зайняті лише одним — Артемом і її майбутнім. Відчуття невизначеності, яке охопило її після того, як вона отримала повідомлення від нього, не залишало її в спокої. Вона знову відчула, що стоїть на перехресті, і кожен вибір може змінити її життя.

Замість того, щоб зосередитися на підготовці до завтрашнього тесту з математики, Аліса думала про те, що сталося за останні кілька тижнів. Як їхні стосунки могли так змінитися? Ще кілька місяців тому все здавалося простим і зрозумілим: вони були разом, вони були єдині в своїх поглядах і почуттях. А зараз? Здається, все витікає з рук, і незважаючи на те, що вона намагається тримати все під контролем, воно вислизає.

Знову телефонний дзвінок. Цього разу Аліса знала, що це Артем. Її рука, ніби сама по собі, потягнулась до екрану. Вона проковтнула важке зітхання і натиснула на кнопку відповіді.

— Привіт, — його голос був спокійний, але з якоюсь прихованою напругою, що Аліса не могла не помітити.

— Привіт, — її відповідь була короткою, не виказуючи жодних емоцій.

— Я хочу, щоб ми поговорили. Не через повідомлення, а віч-на-віч. Можливо, ти зможеш дати мені шанс пояснити все.

Аліса дивилася на екран, намагаючись зрозуміти, що відчуває. Чи повинна вона це робити? Чи готова вона почути його пояснення?

— Коли? — її питання прозвучало ледве чутно.

— Можливо, сьогодні після уроків? Я можу забрати тебе, якщо ти не проти, — його пропозиція була м’якою, але в її словах Аліса почувала відчуття невідомої ваги.

Вона замовкла. Час тягнувся. Більше, ніж коли-небудь, вона потребувала відповіді. Відповіді, які не завжди приходять вчасно. Але цього разу, здавалося, вона була готова. Вона повинна була зрозуміти: що він насправді хоче від неї, і що відчуває він насправді.

— Добре, я чекаю після уроків, — її слова були остаточними.

Після того як розмова завершилася, Аліса задумалась. Вона не знала, що він буде говорити, але знала одне: якщо не зустрінеться з ним, вона не зможе знайти спокій. Можливо, зараз був той момент, коли їй слід зробити вибір, навіть якщо він був важким.

Артем не запізнився. Після останнього уроку він чекав її біля входу в школу, де зазвичай вони зустрічалися, коли мали важливі розмови. Він стояв з похмурим виглядом, як завжди, але цього разу було щось інше — що-то важливе, що він явно не міг висловити словами.

— Привіт, — Аліса сказала, підходячи ближче.

Він подивився на неї, потім опустив очі. Це було незвично для нього — бути таким беззахисним.

— Я думав, що коли ми зустрінемося, я зрозумію, що саме хочу сказати тобі, — він взяв паузу, ніби намагаючись вибудувати правильні слова. — Але зараз я розумію, що просто хочу, щоб ти знала: я не хочу тебе втратити. І навіть якщо це звучить банально, я хочу, щоб ми знову стали такими, як були.

Аліса зупинилася і подивилася на нього. Його очі не брехали. Вона бачила, як важко йому це дається.

— І що тепер? — запитала вона, відчуваючи, як її серце стискається від цих слів. — Ми знову почнемо все з початку? Це має сенс, Артем?

— Я не знаю, — його відповідь була чесною, і це змусило її замислитися. — Але я готовий на це, якщо ти теж готова. Я просто хочу, щоб ти повірила мені. Можливо, ми можемо щось побудувати разом, якщо ти хочеш.

Аліса задумалась. Це був момент, коли потрібно було зробити вибір. Вибір, який міг змінити все, або залишити так, як є. Вона подивилася на Артема, і її серце прислухалося до кожного його слова, до кожної паузи, яку він робив.

— Я готова спробувати, — сказала вона, нарешті, після довгої паузи. — Але давай почнемо з того, що ми обидва повинні працювати над тим, щоб не втратити один одного. Ми не можемо залишити це на самоплив.

Він посміхнувся, і в його очах з’явився той самий вираз, який Аліса так давно хотіла побачити. Вона не знала, що буде далі, але зараз, в цей момент, вона відчула, що готова рухатися вперед. Разом з ним.

Розділ 46: Нова глава

Аліса не могла повірити, що вона дійсно сказала ці слова. “Я готова спробувати.” Як це змінює все? Вона почувалася так, ніби щойно відкрила нову сторінку в книзі, де кожен її вибір буде важливим. Вона дивилася на Артема, і це було як перша хвиля теплого повітря після довгої бурі. Він все ще стояв перед нею, трохи нерішучий, але з такою ж рішучістю, як і вона.

— Ти впевнений, що хочеш це? — Аліса підняла брови, намагаючись бути серйозною. — Тому що це не буде легко.