Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Після цього Кордевідіон замінив своїх особистих слуг за допомогою Меріда, який після пристрасних обіймів Кенді був дуже радий допомогти. І ось тепер ця змія знову тут. Вбити її, чи що? – подумав Дін. Тільки його дядько Сед душі не чув у своїй племінниці.

Діну навіть дивитися на неї було неприємно, тому він підійшов до вікна і почав розглядати дерева, які освітлювалися прожекторами, що оберталися.

Коли двері до бібліотеки почали відчинятися, господар цього не помітив, зате помітила Кенді. Вона метнулася до Діна і притулилася до його спини. Що зараз увійде нова королева, Кенді анітрохи не сумнівалася. 

Одна з коридорних служниць, підкуплена нею, попередила жінку, що королева прокинулася, отже, незабаром відвідає свого чоловіка. Впевнена, що глядачі вже присутні, Кенді проворкувала:

– Деві, коханий, я ж не проти, щоб ти переспав з нею кілька разів, поки вона завагітніє. Шкода, що пророчиця не передбачила мене, але...

Кордевідіон різко розвернувся. Виходить, вона знає. І тоді знала, тому й прискакала одразу, влаштувавши концерт. Значить, дядько все ж розбазікав своїй родині те, що було сказано у вузькому колі. Тому Артур і дізнався, що Талія – дівчина із пророцтва.

Дін довго шукав її, схожу на ту, яку побачив у кришталевій кулі пророчиці, а коли знайшов і повідомив про це батькові та дядькові, Артур забрав свою родину і втік. Дін не вірив у такі збіги. Батька Талії хтось попередив. Але, що у твоїй родині є зрадники, думати не хотілося.

Дін рвучко схопив Кенді за плечі і раптом почув:

– Значить, Деві, як мило...

Наталка

Чому мені так не щастить з чоловіками? Що зі мною не так? Ну нехай, Вітюшка, там любов неземна з'явилася. Але за цього, я ж навіть заміж вийшла, а він ось як. Навіщо було одружуватися, якщо поруч така мадам знаходилася? Щоб спадкоємців завести? Вона ж, начебто, і руками й ногами за це.

То чому ж я? Чи, скоріше, Талія? Адже Артур ховав її. Значить, це не просто так. І що там ця болотна кікімора базікала про пророцтво?

– Таліє, тут зовсім не те, що ти подумала, – прогарчав мій чоловік, а водночас, кобель звичайнісінький, відштовхуючи від себе усміхнену тітоньку. – Послухай...

– Звичайно ж, – погодилася я, – зовсім не те. 

Прямо з першого погляду зрозуміло, що не те. Я рухом голови вказала на дамочку, сукня якої випадково виявилася розстебнута аж до талії. З отвору сором'язливо визирала блакитна спідня білизна.

– А що, по-твоєму, я ще могла подумати?

– Так це і є матуся майбутніх спадкоємців Тарлії, – приєдналася до нашої бесіди велелюбна дама.

– Кенді! – гаркнув Дін чи, як там його, Деві?

– А що я такого сказала, коханий? – абсолютно безневинним голоском заспівала Кенді. – Всі ж знають, що ти з нею тільки через пророцтво.

– Кенді! Заткнися прямо зараз, чи пошкодуєш!

– Мовчу, – жінка навіть рота прикрила руками. 

Краще б поправила розхристану сукню. Рот закривати вже пізно. По її задоволеній мосьці зрозуміло, вона вже сказала все, що хотіла.

– Дитинко, послухай мене, – вже спокійніше звернувся до мене Дін.

– Не хочу, спочатку з бабами своїми розберись, потім видно буде.

– Я вже розібрався, – знову починаючи закипати, пророкотав чоловік.

– Правда? А леді, схоже, так не вважає, – згадана леді з такою зловтіхою подивилася на мене. 

А чого радіє? Що я злюсь? Так і Дін злиться, а їй, схоже, хочеться, щоб злилася тільки я. І що там про пророцтва?

– Що там за пророцтво? – озвучила я свою останню думку. 

Жінка відразу ж, з готовністю, рота відкрила, збираючись присвятити мене у всі тонкощі віщування.

– Я. Сказав. Заткнися, – голос холодніший за кригу зупинив її порив. Щось не дуже схоже на те, як чоловік поводиться зі своєю коханкою.

– Таліє, повір, – знову звернувся чоловік до мене. – Зачекай, будь ласка, у моїй спальні. Я прийду за кілька хвилин, і ми поговоримо про все, що ти захочеш дізнатися.

Злий погляд, кинутий розхристаною дамочкою в бік Кордевідіона, ще більше запевнив мене в тому, що, як кажуть, не все так просто в Датському Королівстві.

Я знизала плечима і пішла до дверей.

Дін

Коли за дружиною зачинилися двері, Кордевідіон схопив Кенді за руку і потяг до виходу. Підтягнувши, схопив шнурок з китицею, що звисав зі стіни, і почав його розлючено смикати.

За кілька секунд до бібліотеки увірвався кремезний слуга. 

Штовхнувши Кенді йому в руки, Дін гаркнув:

– Прослідкуй, щоб леді зібрала свої лахи, і через годину, щоб її ноги більше в палаці не було.

Наталка

Я ще не встигла дійти до спальні, як раптом почула якусь метушню позаду. Озирнувшись, з великим задоволенням побачила, як здоровий чоловік тягне дамочку, що пручалася, до сходів, що ведуть вниз. Леді йти не хотіла, упиралася руками і ногами. Аж раптом дряпнула нігтями слугу по обличчю, і той, застогнавши, відпустив її, а його підопічна різко змінила напрямок і побігла до мене.

– Це все через тебе, повія ти така! – лютувала вона, наближаючись до мене. Ну, що за життя, га? Чому всі намагаються мене образити?

– Від повії чую, – відповіла я. – Це ж не я вночі до чужих чоловіків шастаю.

Леді зовсім озвіріла і, піднявши дряпучу руку вгору, кинулася на мене. Жаль, плаття на мені довге, заїхати їй ногою в мене навряд чи вийде. Тому, відстрибнувши до стіни, я пропустила прудку пані вперед і, схопивши за виставлену руку, викрутила її за спину. Кенді впала на коліна, загорлала й зігнулась, мало не брязнувши щелепою об підлогу. На крик вискочив з бібліотеки Дін і кинувся до нас.

– Пусти мене, чортова вискочка! – прошипіла дама, схилившись головою майже до колін. – Шкода, що той дурень не знайшов тебе раніше, ніж король. Я маю бути королевою!

Все, я втомилася! Ці всі розбірки мене дістали, нехай інші розбираються. І я крикнула: