Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Чорні, як ніч, очі дивилися на мене з жадібністю, коли мій одяг рвався і я падала на землю, де на мене чекало неминуче насильство.

Я застигла, ледве дихаючи, очікуючи, коли сон стане реальністю. Але поведінка Діна раптом змінилася. Поцілунки стали ніжними, його рука легенько і лагідно ковзала по моєму тілу, більше спокушаючи, ніж змушуючи. Теплі губи, відриваючись від моїх, перейшли на шию, ледь торкаючись, спочатку до однієї ключиці, потім до іншої, а потім попрямували до грудей.

Майже невідчутні дотики спочатку викликали ледь помітну реакцію, але несподівано моя паніка почала зникати. Чому так сталось, я не знала. Просто так вийшло. Можливо, тому, що чоловік цілував мене так, ніби я була дорогоцінністю, чимось неймовірно потрібним та неоціненним.

Це усвідомлення принесло мені надзвичайно приємні відчуття. А він продовжував цілувати. Коли теплі губи ніжно торкнулися мого вуха, я почула його хрипке дихання і шепіт, що пролунав прямо у вухо:

– Ти мені потрібна, моя дівчинко. Я хочу, щоб ти завжди була поряд зі мною. Ти моя, була моєю і завжди будеш моєю.

Саме в цей момент я відчайдушно подумала: «А чому б і ні?» – і легенько торкнулася пальцями його сильної руки. Він зрозумів, що це означає, і потім вже не зупинився.

Хоча це було вперше для мене, я навіть не відчула такого сильного болю, як очікувала, краєм думки відзначивши це. Вкотре подумки вилаяла чотирьох ідіотів, які зіпсували мені рік життя, і прислухалася до своїх відчуттів. «Невже, – подумала я з обережністю, щоб не наврочити, – тепер я зможу без страху…»

Раптом гарячі губи захопили мій рот, і всі думки зникли. Залишився тільки він, чоловік, що поруч і всередині мене. Глибоко в душі почали зароджуватись якісь нові, незвідані відчуття, аж раптом...

Біль, як вогонь, обпік шию з правого боку. Він мене вкусив! Не ніжно, а по-справжньому. Перше, що спало на думку – він збожеволів. А друге – краще б і справді збожеволів, ніж те, про що я подумала. Перевертень! Мій чоловік – перевертень! О Боже! Вовк чи ще щось страшніше?

Ой, леле, якщо я раніше боялася просто займатися з ним любов’ю, то тепер це відразу відійшло на другий план.

Цікаво, чи бувають перевертні – крокодили? А якщо бувають, чи не харчуються вони час від часу своїми дружинами? Все! Моя бідолашна голова цього не витримає. Вона і не витримала, відключивши розум і свідомість.

До тями я прийшла від того, що хтось зволожував мені обличчя і плескав по щоках. Хто ж ще міг це робити, як не безсовісний володар цього королівства? І знову з претензіями, хто в чиєму ліжку має спати. Ігноруючи претензії, я спробувала з’ясувати найважливіше питання на сьогодні: ким є мій чоловік?

Відповідати на це Дін не став, що лише підтвердило мої підозри й змусило мене миттєво захотіти сховатися десь у куточку, щоб обдумати, чи дійсно мені не слід боятися того, що можу прокинутися в шлунку чоловіка і в не зовсім повному комплекті.

Я розумію, що несу повну дурню. З того, що я знала з книжок, перевертні дуже цінують своїх обраних і точно не їдять їх на вечерю. Але, чи правда в тих книжках? Тим часом Дін сказав:

– Повернімося до палацу.

Я повертатися без одягу відмовилась, щоб не влаштовувати шоу для всієї палацової охорони. Величність почав шукати кристал перенесення, а не знайшовши його, помчав до головного входу палацу. Але ж треба було шукати ретельніше, перш ніж укривало мені подавав. Бо коли чоловік відвернувся, я випадково знайшла камінчик сама.

Тепер, за допомогою простирадла, рушника та кількох маленьких шпильок-крабів, я зробила собі щось на кшталт індійського сарі. Сподіваючись, що кристал зрозуміє, я звернулася до нього, відчуваючи себе повною дурепою:

– Кристалик, мій дорогенький, сховай мене ненадовго від мого неврівноваженого чоловіка, щоб він не міг мене знайти деякий час. Мені треба подумати, – і камінчик відізвався теплом у моїй руці.

Потім я окреслила ним прямокутник, як це раніше робив Дін, і зробила крок.

Кінець