Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

- Лукасе, - Айша насупилась, - припини це. Ти ж знаєш, що у нас з нею однакові долі. Народитись жінкою в родині аристократів Лімерії означає, що все твоє життя зводиться до одного моменту. Моменту заміжжя. Твою цінність визначає статус твоєї родини, зовнішність, обдарованість. Мета родини продати тебе якомога дорожче. Така ж доля чекає і на Клер, тож…

- Але тебе продали королівській родині! – спалахнув Лукас, - продали крон-принцу, лише для того аби Клер могла обрати собі чоловіка за покликом серця! Незалежно від його статусу! Вони продали тебе за таку високу ціну, навіть не спитавши, чого хочеш ти!..

- Лукас… - Айша опустила погляд, - все не так… я з дитинства знала, що мій шлюб буде за домовленністю. Тому у мене ніколи не було марних сподівань щодо мого майбутнього. Якщо мій шлюб дозволить Клер бути щасливою і побратися з тим, кого вона покохає – мене все влаштовує.

У кабінеті запала тиша. Лукас сперся спиною на письмовий стіл і важко зітхнув, уникаючи погляду Айши. Дівчина ж, у свою чергу, спробувала змінити тему.

- Ну а ти що скажеш? – весело почала вона, - адже… скоро знову осінь.

- І що? – хлопець не одразу зрозумів до чого вона веде.

- Мій день народження, - Айшес повернулась до вікна, - мені виповниться шістнадцять. Стану повнолітньою і… ти будеш вільним.

Коли вона це промовила, погляд Лукаса змінився. Вираз його обличчя лишався все таким же спокійним, не виражав жодних емоцій, але очі… Айша наче почула, як тріскається скло, але все рівно продовжила.

- Ти вже думав, що будеш робити? Спробуєш відшукати рідних? Чи просто почнеш нове життя на батьківщині?

- А що ти… хочеш почути? – голос Лукаса звучав пригнічено.

- Ну як… хочу почути твої плани. Все ж таки, ти нарешті будеш вільним! Солодка свобода! Я ж не знаю… може, підеш у мандри, подивитись світ. Чи зустрінешся з родиною. А може осядеш у якомусь милому поселенні чи маленькому містечку, одружишся, діти… - весело щебетала Айша.

- Це ти хочеш почути? – губи хлопця викривились в недобрій усмішці, - як я собі знайду дівчину? Як втечу з цього маєтку, щойно ти прибереш печать з моєї долоні?

- Т-так… - трохи невпевнено сказала Айша, продовжуючи натягнуто посміхатися, - просто цікаво…

- Цікаво, яка вона буде? Та, яку я знайду? – Лукас підвівся і навис над кріслом дівчини, зазираючи їй в очі, - думаю, це перше, що я зроблю.

Його коліно сковзнуло між складок її сукні, він схилився над самим її вухом. Вона відчула його гаряче дихання. У його яскравих бурштинових очах вирувало гнівне полум’я, саркастична посмішка не сходила з його обличчя. Він був не на жарт роздратований.

- Знайду таку… з волоссям, кольору перлів, блакитними, як небо очима, - його пальці пройшлись по її локонам і торкнулись ніжно рожевих губ, - з такими пухкими губами… і виміщу на ній всю свою образу…

- Об-образу?.. Я н-не… - дівчина почала затинатись, обличчя горіла.

- Чому не питаєш, чого я дійсно хочу?! – голос Лукаса став грубішим, - чому ти даєш мені тільки свої варіанти?! Якщо ми говоримо про свободу! То чи не маю я стати вільним у виборі того, що я робитиму?! Я не хочу обирати так!

- А чого ти тоді хочеш? – Айшес втислась у крісло, відступати було нікуди.

- Я хочу леді Айшес, - прямо відповів Лукас, - не дивись на мене так. Я не найкрасномовніший з химер. Та ти ж не могла не зрозуміти… я хочу бути з тобою. Хочу лишатися поряд, хочу бути тобі потрібним. Я став жадібним… мені не достатньо просто дивитися на тебе.

- Так не можна… - Айша дивилась в сторону, дихання її сповільнилось.

- Чому? – Лукас обережно провів пальцем по ключиці дівчини, - тому що, я раб? Чи химера?

- Мої заручини…

- Ти не любиш його. А він, вірогідно, не любить тебе. Питання часу, коли в нього з’являться наложниці.

- Все рівно, мій обов’язок…

- Невже ти так хочеш позбавитись мене? – похитав головою Лукас, - твій обов’язок для тебе вище за все? Невже тобі ніколи не хотілось бути щасливою? Коханою?.. не жени мене, леді Айшес. Не проганяй… я прийму тебе будь-яку…я примирюсь з будь-яким твоїм рішенням… тільки не жени… він ніколи не дивитиметься на тебе так, як я. Ніколи не знатиме тебе таку, яка відкрилась мені. Він не знатиме, як це, кохати тебе.

Айша подивилась на хлопця ясним поглядом. Лише в цей момент він второпав, що тільки-но сказав. Його впевненість у погляді, рухах, словах на секунду похитнулась. Але відступати було запізно. Він взяв дівчину за руку і торкнувся гарячими губами її пальців.

- Ти ж знала, що я люблю тебе? – запитав він тихо.

- Лукасе, я… - Айша подалась до нього.

- Відштовхни мене, якщо ти цього не хочеш… - пошепки сказав він і торкнувся її губ.

Айша відчула сильний жар. Руки її самі обхопили хлопця за шию, тіло подалось вперед. Губи Лукаса були мʼякі, дотики обережні. Він наче боявся зламати її. Йому здавалось, що варто стиснути її трохи міцніше у своїх обіймах і вона зникне. Ця мить здавалась їм обом солодким сном, який не міг тривати вічно… занадто вже хорошим він був.