Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

 Тіна стояла під гарячим душем і насолоджувалася струмочками води, які теплими потоками стікали по її тілу. Поки вона була на роботі, полагодили кран у кухні. Це був ще один приємний сюрприз, який очікував на неї сьогодні ввечері. Дівчина збиралась відкисати в душі доти, доки в бойлері не закінчиться вода, тому неквапливо натирала тіло гелем і пливла у потоці своїх думок. Коли її пальці натрапили на тоненький невиразний шрамик на передпліччі, дівчина спинилась. Вона нікому ніколи його не показувала, а сам він був настільки непомітним, що відчути цей шрам можна було лише на дотик, якщо знати, де шукати. Тіна не любила екстремальні види спорту та свідомо все життя уникала будь-яких травматичних ситуацій. І навіть на велосипеді їздила настільки повільно, щоб не впасти, а мати можливість зістрибнути у разі чого. Тому інших шрамів на тілі дівчина не мала. А цей був її маленьким секретом. Вона часто торкалась рукою плеча, коли нервувалась чи про щось думала, щоб пробігтись пальцями по нерівній поверхні шкіри. Стоячи під душем, Тіна чомусь почала прокручувати в голові не нагальні проблеми, а далекі невиразні спогади з юнацьких років.

 Їй шістнадцять і вона без тями закохана в Олешка, свого однокласника. Тіна навіть не пам’ятає, як це почалося. Здавалося, щойно вона навчилась мислити і щось відчувати, як у маленькому серці вже почав зароджуватись тоненький паросток любові до цього хлопчика. Вони були сусідами, знали одне одного ще з пелюшок, гралися на одній вулиці, лазили у гіллі одних деревах та пили воду з одного струмка. До років дев’яти Олешко і Тіна були, як брат і сестра: весь час проводили разом, мали свою мову жестів та планували вирушити у навколосвітню подорож, коли виростуть. У них навіть було власне «таємне місце»: невеличкий простір між курником і задньою глухою стіною будинку Олешка, де діти облаштували халабуду і куди зносили свої найцінніші речі та готували провіант для майбутньої подорожі. Тіна зберігала там свою колекцію «самоцвітів» – маленьких обточених річковою водою різнобарвних шматочків скла. Кому б вони з Олешком не показували їх, всі дітлахи були в захваті і намагались на щось виміняти цей скарб. Однак Тіна планувала їх продати, коли виросте і купити для них з Олешком машину чи човен, щоб здійснити заповітну мрію.

 Одного разу він не прийшов на її десятий день народження і навіть забув привітати. Тіна сиділа сумна у галасливій компанії родичів і весь час прислухалась, щоб не пропустити стукіт у двері. Потім Олешко перестав чекати її після уроку, щоб разом піти додому. Бувало й таке, що він йшов перед дівчам за кілька сотень метрів у галасливій компанії інших хлопців і навіть не обертався. Тіна не розуміла, що сталося, кілька разів підкладала йому у портфель записки і призначала зустріч у «їхньому місці». Одного разу він таки прийшов, однак не сам, а з друзяками. Вони виштовхали її з халабуди і почали розгрібати і ламати все, що там є. А коли Тіна від несподіванки розплакалась, один із хлопчаків кинув у неї знайдений «самоцвіт» і крикнув: не нюняй, лови свій непотріб. Інші товариші, побачивши, як Тіна залізла аж у середину калюжі, аби дістати частинку своєї колекції, теж почали закидувати її шматочками різнобарвного скла.

— Досить, не займайте її, — раптом пролунав голос Олешка, який весь час стояв осторонь. Братва несхвально заулюлюкала, однак припинила свою забаву. Олешко підійшов до Тіни і сказав: — Ми вже не діти, тобі краще знайди собі якихось подружок чи що. Помогти зібрати?

 Однак Тіна відмахнулась, лишила різнобарвні камінці валятись у багнюці і в сльозах побігла додому. Приблизно рік вона з Олешком не розмовляла і навіть не дивилась в його сторону. Весь вільний час Тіна сиділа за книжками та підручниками. У шостому класі в неї таки з’явилась одна єдина подруга, Марічка. Вона була пишною, як булочка, мала міцні плечі та стегна, жвавий рум’янець на обличчі та ріденьке світле волосся, що спадало на плечі завитками. Марічка щиро захоплювалась Тіниним розумам, могла годинами слухати, як та переповідає сюжети якихось любовних романів. Саме вона навчила Тіну, мале худе дівчисько з тоненькими кісками, огризатись і стояти за себе, коли однолітки взяли за обов’язок з неї кепкувати та знущатись. У сьомому-восьмому класах Тіна часто хворіла і Марічка була єдиною живою душею, яка не боялась ніякої зарази і регулярно навідувала подругу, носила їй домашні завдання та найсвіжіші плітки зі школи та села. Все літо перед дев’ятим класом Тіна провела далеко від дому: батьки відправили її до тітки в Крим дихати морським повітрям та оздоровлюватись у солоних озерах. Хоча дівчина і взяла з собою шкільні списки літератури, однак навіть не вийняла їх із сумки. Вона провела канікули під розлогим фісташковим деревом, що росло на узбережжі моря, читаючи один за одним класичні любовні романи. У Гурківці, рідне село, Тіна повернулась у вересні геть іншою: її шкіра засмагла, волосся, пересушене морською водою, почало витись, вона була дуже розслабленою та замріяною. Дитячі давно забуті почуття до Олешка знову почали оживати. Після літніх канікул порізно вона немов поглянула на нього іншими очима і зрозуміла, що колишній друг дитинства став вродливим юнаком: високий, широкоплечий, з темним неслухняним волоссям, зеленими виразними очима та розцілованим сонцем обличчям. Олешко ніколи особливо не цікавився навчанням настільки сильно, як спортом, однак збирався вступати після дев’ятого класу у коледж на агронома. Тому він підсів за парту позаду Тіни та Марічки ще з першого навчального дня. Так вони і почали знову спілкуватись. Тіна допомагала йому з навчанням, давала регулярно списувати і готувала хлопця до вступних іспитів, а він у свою чергу носив їй у школу шоколадки та тістечка, проводжав додому та постійно набирав для Тіни в бібліотеці важкі стоси книжок. Одного разу взимку Олешко приніс їй квіти – білі лілії. А на новорічній шкільній дискотеці вони весь вечір танцювали разом. Тіна почувалась найщасливішою дівчиною у цілому світі та ділилась із Марічкою своїми переживаннями. У її подруги також з’явилося особисте життя: половина однолітків та деякі старшокласники впадали за нею і Марічка ніяк не могла визначитись, кого ж обрати. Врешті решт, на заокруглені форми цієї дівчинки почав задивлятись один вчитель, ніби не помічаючи, що в її очах ще грає дитинство. Саме він навчив Марічку цілуватись і робити інші більш серйозні речі, а вона в свою чергу розповідала все не батькам, а Тіні.