Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

Певно десь півгодини Настя розповідала про усі їхні пригоди на снігоході. Аж мені закортіло повторити те саме. 

- Ми каталися до тієї пори, поки в нас не закінчилося пальне. Тільки уяви: ми вдвох, ліс, сніг кругом, вечоріє... 
 

 спробувала уявити себе на місці Насті: навкруги темний ліс, дикі звірі... Холодний піт та паніка побігли по всьому тілу. 

– Моторошно. І що ви зробили? Певно викликали рятувальників? – ковток гарячої кави приводить мене до тями.

- Ні. Виявилося, що у Матвія в снігоході була запасна каністра. Нам вистачило того палива доїхати до «секретного» пункту призначення. Матвій зняв для нас на ніч хатинку. Невеличкий котедж із панорамним видом на гірські схили. Це було так несподівано. Так зненацька. Але я скажу тобі так, хлопець невдоволеним не залишився. Ця ніч було дуже спекотною. – Настя без сорому продовжує розповідати мені подробиці минулої ночі.

Завжди дивуюся, як ось так вона може робити все? У неї завжди так легко виходить розповідати про свої любовні зустрічі, про побачення на одну ніч, тощо. Мені б хоч трохи її легкості.

Я вже передчуваю, як гризтиму сама себе ввечері в сумнівах про майбутнє. От тільки дістануся свого номера, і почну обов'язково. Я себе знаю.

«Я скучив, мала» - несподівано надходить повідомлення від Ігоря. 

Я забуваю про що хвилину назад думала.

«Я теж» - пишу у відповідь.

«Побачимося ввечері? Я сильно зголоднів». 

Слідом прилітає доповнення: «І я не про їжу».

А потім ще одне: «Я хочу тебе знову, мала».

Перечитавши усі повідомлення декілька разів, мене долають суперечливі почуття. Чоловіча прямолінійність і натиск породжує у грудях мішанину з радості, сором'язливості, збентеження та збудження.

Ми декілька годин тому займалися з ним сексом, а він вже скучив. Треба у Насті поцікавитися: всі хлопці такі ненаситні в ліжку, чи то це мені попався такий «ексклюзивний чоловічий примірник»?