Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аня.
Варто лише переступити поріг нового для мене закладу, як мій ніс атакує тисяча та один аромат. Тут пахне смачною випічкою, і свіже змеленою кавою, корицею, цедрою цитрусових та бозна-чим іще.
Мої смакові рецептори активізуються на мільйон відсотків. Шлунок нещадно нагадує, що востаннє ми з ним їли десь о півночі свіжу полуницю, замовлену Ігорем у номер, і на цьому все.
З урахуванням витрачених калорій за ніч, я готова з'їсти зараз навіть цілого кабана. Хоча ні, кабанчика тут навряд чи подають на стіл, але курячу відбивну або котлету варто пошукати в меню.
Настю бачу заздалегідь, навіть попри натовп відвідувачів, які прийшли так само, як ми поснідати. Вона махає руками наче той вітряк. Хоче щоб я хутчіш знімала свою куртку та сідала поруч.
- Я вже все замовила і для тебе також. Ось твій омлет із помідорами та сиром, йогурт зі свіжими ягодами, салат цезар. Каву теж зараз принесуть. - Відбираючи у мене меню, перераховує мені всі страви. - Не тягни резину подруго, розповідай.
– А котлет немає? - звичним тоном питаю у нетерплячої подружки.
Мені вдалося Настю здивувати своїм питанням. Вона вже відкрила свого рота, щоб вилаятися. Але...
- Почекай хвильку. – Дістаю з кишені джинсів граючий телефон. Дивлюся на екран та піднімаю вказівний палець догори: – Важливий дзвінок, треба обов'язково відповісти. Привіт, мамо!
Настя від досади змахує рукою, ніби говорячи «та ну тебе», і починає їсти свій сніданок.
- Привіт, доню! Як ти там? – дзвінким голосом через слухавку цікавиться мати.
- Усе добре. Зараз ми з Настею сидимо в кафе, снідаємо. Вирішуємо, куди б нам сьогодні піти. У чанах купалися, до СПА ходили, у замку на екскурсії теж були. Може кататись на лижах знову поїдемо?
Настя пирскає від сміху. Ловить мене на брехні. Бо знає, що я після свого феєричного першого спуску, заприсяглася, що на лижі більше нізащо не стану. Як би Настя не намагалася мене вмовити, я буду тільки дивитися.
Я розумію, що мати переживає за мене. Перший раз її донька поїхала сама відпочивати. Ще й у гори, ще й кататися на лижах. Тому і дзвонить щодня, цікавиться, як і що, де була, куди ходила.
Вчора я безсовісно не прийняла її телефонний дзвінок. Лише відправила у відповідь повідомлення, що передзвоню вранці. Гадаю, мати там до ранку не зіткнулася очей, чекала на мій дзвінок. А вранці вже не витримала та набрала сама.
Про Ігоря поки що говорити їй не буду. Коли повернуся додому тоді й розповім. Все ще не розумію, що у нас із Протасовим за стосунки. Так, ми провели разом ніч. Але ж я не зовсім дурна. Нині ліжко - ще гарантія початку серйозних відносин.
Ми з різних міст. Він живе у столиці, а я ні. Хоч містечко, в якому я живу, навчаюсь і працюю, лише за годину їзди від столиці. Але все одно це інше місто.
Через сім днів мій відпочинок закінчиться і що буде між нами надалі, я не уявляю. Ми не говорили про це. Треба було б про це спитати, але я чомусь соромлюся. Точніше, я знаю чому так роблю. Мені страшно почути у відповідь, що це все несерйозно, просто «курортний роман» для нього.
Бо я вже закохалася.
- Гаразд, мамо, поговоримо ще пізніше. Дуже хочу їсти. Привіт татові. Цілую. – кладу мобільний телефон на стіл та хапаюся за виделку.
Швидше треба покласти хоча б якийсь шматочок до рота. Апетит розігрався страшенний.
- А тепер викладай, Аню, все, все, все! – знову починає насідати невгамовна Настя.
- Ти хочеш почути всі подробиці?
- Звісно, Аню. Ти тут сидиш переді мною, сяєш як новий самовар. Двадцять хвилин тому тебе привіз сюди Протасов. Ти не ночувала у себе в номері. Я тепер згоряю від цікавості. Не тягни кота за одне місце! Пожалій мене.
- Мені так добре, Насте. – с повним ротом промовляють я, озираючись у вікно. Сонечко гріє мене своїми променями через вікно.
- Та я бачу. Розповідай усе по черзі.
– Ігор запросив мене вчора на вечерю. Ми проговорили кілька годин. Знаєш мені поряд з ним так спокійно та тепло. Я себе не впізнаю, коли він поруч. Мов інша Аня з’являється, розумієш? – дивлюсь на подругу замріяними очима. Вона хитає головою та маше долонею «продовжуй». - Ми були у СПА, плавали у басейні. Ну і я..... Залишилася в нього в номері до ранку. Як ти сама розумієш, ми там не в шахи грали всю ніч. Ось. – соромлячись, ховаю свій погляд униз. Роздивляюся чашку з кавою.
- Вітаю, мила, зі вступом у доросле статеве життя, ура! – голосно промовляє Настя, підіймаючи свій напій догори, а потім додає тихіше: - Але якщо він тебе скривдить, то знай: я знайду того Протасова та відірву його «фаберже». Хай тільки спробує образити мою Аничку.
Не можу стримати свого сміху від бойового настрою подруги.
- Я не жартую. Можеш так йому й передати, що Настя пильнує за ним.
- Обов'язково передам. – роблю ковток запашної кави та переводжу бесіду в інший напрямок, - Як твоє побачення з Матвієм? Сюрприз вдався? Дітей більше не було з вами?
- Прикуси язика, Аню! Ніяких дітей. Тьху-тьху. Лише ми вдвох. Вдень поїхали кататися на снігоході гірським лісом. Це була дуже екстремальна поїздка, особливо коли ми мало не перекинулися на кучугурі. Настя з таким захопленням розповідає про все, що з нею сталося, аж очі блищать, - А ще я бачила оленя, уявляєш?! Справжнього такого, живого. Він так швидко скаче, виявляється.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не мій мільйонер, Ірина Романовська», після закриття браузера.