read-books.club » Драматургія » Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович 📚 - Українською

Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

338
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета" автора Вітольд Гомбрович. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 51
Перейти на сторінку:
Пияка, палець якого домінує над сценою.

ГЕНРИК: Свиня!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК (спокійно): Свиня! Сховай цей палець!

ПИЯК (п’яний): Нічого я не знаю!

ГЕНРИК: Сховай, бо я тобі його сховаю силоміць!

ПИЯК: Фляшка чистої.

ГЕНРИК: Сховай, бо я накинуся на нього і сховаю тобі його... Накинуся...

(За мить.) Стирчить ідіотично... Прямо посередині... Ні-ні, не можу я накинутись... бо все це маячня...

Це надто все дурне...

ЗРАДНИКИ (різко): Дурне!

Дурне як пень!

ГЕНРИК: Та стійте-стійте, я не дурний, дурний тут тільки палець! І він умисно пальця того вистромив, щоб на глупоту все перетворити — а з мене зробити психа!

ПИЯК (показує пальцем на Генрика): Псих!

ЗРАДНИКИ: Псих!

ГЕНРИК: Обачніше зі мною... Бо якщо ви мені занадто надокучите, я вмить прокинусь... і всі ви зникнете... (До Мані.) І ти теж зникнеш...

Тиша. Сцена завмирає.

ГЕНРИК:

А може,

Це не сон, а справді — я схибнувся?

І може, взагалі я тут не мовлю й не стою,

Натомість у реальності лежу в якимсь шпиталі і маячу, жестикулюючи, що тут стою... Бо хтозна, що могло зі мною статися?

Можливо, куля мозок мій пошкодила? Чи вибух?

Або мене впіймали й катували, а може,

Я накинувся на щось — чи, може, щось накинулось на мене? А може, від нудьги...

І я вже цього не зніс...

А може, мені наказали — послали мене — змусили мене — до чогось, чого я вже не зніс? Ні, бо нема такої речі, що не могла б зі мною статись — усе та більше, ніж усе можливе. То, припустімо, я в шпиталі не лежу й нічого ненормального не сталося. Гаразд, а все ж таки... Як полічи́ти, у скількох шаленствах я вже брав участь? О...

Хай навіть я найздоровіший...

І найрозсудніший... Найврівноваженіший,

Одначе інші люди змусили мене вчиняти

Такі жахливі вчинки... вбивчі,

Навіжені, ідіотичні, так-так, розгнуздані...

Тут постає просте питання: якщо когось на кілька років прирекли виконувати функцію шаленця, хіба не стане він шаленцем? І байдуже, що я здоровий, якщо мої діяння хворі... Владзю? А ті, хто змушував мене до тих шаленств, були здорові теж, розсудливі, урівноважені...

Товариші, братове, приятелі,

Стільки здоров’я — і раптом така хвора поведінка?

Стільки розсудливості — і воднораз шаленства стільки?

Без ліку людяності — і нелюдяності стільки само?

І дарма, якщо кожен поодинці цілком тверезий, поміркований, розсудний,

Коли усі ми вкупі є загальним шаленцем-велетом, який у люті

Качається, гарчить і корчиться, мчить уперед наосліп,

Переступаючи свої кордони та вириваючи себе із себе...

І наш нестримний шал є поза нами, він назовні... Ген-ген, назовні.

А де закінчуюся я, там починається моя розгнузданість...

І хай спокійно я живу в собі, втім заразом блукаю поза мною

Й на темних диких обширах, на просторах нічних,

Безкрайому безмежжю віддаюся!

КАНЦЛЕР: Це поховальний марш!

БАТЬКО: Це поховальний марш!

ГЕНРИК: Еге ж, це марш жалобний! Вони озвались знов. І я озвався,

А палець досі посередині стирчить, мов перст безумця. І я тут мовлю сам до себе і жестикулюю у повній самоті, неначе псих...

ЗРАДНИКИ: Псих!

ПИЯК: Псих!

Наступають на Генрика.

ГЕНРИК: Стояти! Я тут за наказом короля!

ПИЯК: Король — псих!

ГЕНРИК: Стійте!

Хай, припустімо, батько збожеволів — та він у безумі своїм боронить гідності й чесноти — отож не є він психом!

Еге ж, це правда, правда понад правди — і звідси ця патетика, ці мудрість і серйозність, яких досвідчив я. Дивіться, як я мудро тут стою. Мудрість і гідність мої непереможні! А він стовбичить тут зі своїм пальцем, наче ідіот!

Ви спробуйте торкнутися до мене!

БАТЬКО: Генрику!

РАДА і ДВІР: О, Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику!..

Геть викинути пияка цього!

Вельможі наступають на Пияка.

ПИЯК (поволі, ховаючи палець): Ну-ну, не так гостро... бо я теж маю троха клепок. (І враз стає безмежно глибоким і розумним; до Генрика.)

Бо я таким дурним не є... (За мить.) То, може, ми, цей-во, бляхарськакуртка, поговорили б наодинці... як мудрий з мудрим...

ГЕНРИК (збентежений):

Про що?

ПИЯК: Та вже побачимо. Ми мудро побалакаємо... (До всіх.) Преці я теж, бліндажзокопом, мудрий є...

ГЕНРИК (вагається): Ні. Хоча... Якщо йому кортить щось мудрого сказати...

ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (виклично): Якщо щось муд­рого!

ДВІР (сонно):

Якщо,

Якщо

Щось мудрого...

ГЕНРИК: Гаразд!

Файв-о-клок. Лакеї вносять каву й тістечка. Вельможі утворюють невеличкі гурти. Дами обмахуються великими віялами.

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

А може, тістечок оцих? Щонайщиріше дякую. Ах, що за товариство! Щонайщиріше перепрошую! До ніжок стелюся. Який розкішний туалет!

ГОЛОС БАТЬКА (вглибині): То теє... дайте чаю і мені!

ДАМА (до Вельможі, на ходу): А хто ж добродій той дивакуватий, який бесідує із нашим принцом, спадкоємцем трону?

ВЕЛЬМОЖА: Це закордонний дипломат, а може, й сам посол.

ГЕНРИК: То дайте чаю і мені. (До Пияка.) А може, тістечок оцих?

ПИЯК: Щонайщиріше дякую. Гадаю, там ніхто нас не почує.

ГЕНРИК: Ох, як ви бачите, вони будь-що стараються полегшити нам бесіду... із повною конфіденційністю...

Обоє відходять зі сцени.

ПИЯК: Тоді я вже скажу, що маю на печінці... Я не такий налиганий, а фіґлі виплітаю, щоб авторитетність короля ослабити, бо тут є заколот супроти короля... Багацько можновладців проти нього змовились і за чуприну витягли мене з в’язниці... Проте принцуєте, Ви, принце, з такою мудрістю...

ГЕНРИК: Мені це лестить...

ПИЯК: ...Що до холери вся моя робота. Тіко одне мені дурним в тій мудрості здається... Ви в Бога віруєте, принце?

ГЕНРИК (перед себе): Він запитав, і мушу я відповісти, що ні.

ПИЯК: Тоді, мій принце, як Ви можете від короля приймати шлюб?

Бо як немає Бога, який король із нього?... Преці його влада від Бога бути мусить. А той єпископ... він теж не зі своєї волі цей має чин.

ГЕНРИК: Я вже сказав... на це я відповів... Нехай би навіть батько був звичайним психом, який лиш фантазує, що король, таки боронить він чесноти й гідності... а я, нехай не вірю в Бога, сповідую Закон Моральний і Людську Гідність на землі. О як це патетично пролунало!

ПИЯК: А хто закон цей запровадив, якщо немає Бога?..

ГЕНРИК: Хто? Люди.

ПИЯК: То й пощо з ним священнодійствувати так патетично, якщо це такий самий людський витвір, як і все?

ГЕНРИК (присоромлений):

І справді.

До певної межі він має слушність. Я не вірю

В усе це... Поводжусь, наче вірю — а не вірю. Шаную —

1 ... 24 25 26 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"