Читати книгу - "Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В тут ніч в лабораторії ми мало не перейшли всі можливі межі. Зупинилися лише дивом.
Просто Еліас примудрився розбити декілька пустих склянок, коли садив мене на стіл. Цього я пробачити не могла. Почуття почуттями, але ж не можна нищити мою новеньку лабораторію.
Еліас бісився і злився, що відірвала його від...себе. Але до цього кроку я точно не була готова, тому перерва була лише на користь.
Вже на наступний день, мій коханий відшкодував мені всі розбитті колби і навіть відсотки накинув. А ще через декілька днів я познайомилася з його родиною. Вони виявилися чудовими, і його мама-королева, і тато-король, і молодша сестра, лише на два роки молодша за мене. Звичайно не все завжди йшло гладко, чого була тільки варта підготовка до весілля. Мене замучили...всі ці наряди, традиції, бали. Я чесно подумувала знову втекти, та хто ж би мені дозволив...тільки не Еліас.
До моїх експериментів теж не одразу звикли. Ціла купа придворних дам, не один раз і не два косо на мене поглядали, коли я поверталася після чергового експерименту. І хоч я намагалася уникати таких зустрічей, коли, скажімо так, я не була до них готова, та все ж повністю позбутися таких ситуацій було неможливо.
А чоловіки? Ті не раз і не два говорили мені, що не жіноча то справа таким займатися, і тут на допомогу приходив Еліас. Він завжди мене захищав перед ними. І що важливо, не поспішав із дітьми. Давав мені час втілити свої ідеї, і звичайно морально дозріти до цієї думки.
Через декілька років мої винаходи були розповсюджені не тільки на два наших королівства, а й по всьому світу. Чого тільки був вартий фен. Ооо, в перший час, жінки готові були мало що не битися за те, щоб увірвати собі цей чудо-пристрій. Подумати тільки, така економія часу! А окрім винаходів в моду потихеньку входили й жіночі штани. І як їм не увійти в моду, коли принцеса, а потім і королева була неодноразова помічена в цих самих штанах.
Ну а що? Займатися експериментами в бальних сукнях - просто безглуздо.
- Коханий?
- Мм? - після важкого дня, мій любий чоловік уже майже спав. І скоріше на автоматі мені відповів, а все через кляті підробки деяких моїх винаходів. Вже тиждень він і ще цілка купа людей намагалися вирахувати злочинця, та поки все було марно. І якщо чесно я дуже скучила за своїм любим чоловіком.
- Ну коханий..., - і провела пальчиком по його плечі, тонко натякаючи на свої бажання.
- Ммм...люба, це дуже спокусливо...але так хочеться спати...
Я все розуміла. Не ображалася, тим більше, що знала, зранку він мені все відшкодує. Але зранку як завжди буде надто мало часу... А хотілося вже зараз. І взагалі, я тиждень чекала. А гормони вагітності просто вимагали його ласки.
Поцілувала його в щоку...в губи, в шию...в плече... А руки гуляли до його тіла нічого не соромлячись... Він звичайно відгукнувся, та все одно більше ліниво поглядав, що там творить його кохана дружина.
- Скучила?
- Угу.
- Давай я завтра після обіду влаштую собі вихідний і ми проведемо весь цей час разом.
- Чудова ідея. А тепер тобі краще роздягнутися.
- Не здасися?
- Ні. І ти просто не можеш відмовити вагітній дружині, коли їй дуже треба.
На декілька секунд навколо розлилася тиша.
- Що ти сказала? Повтори...
- Я вагітна любий...і мої гормони просто вимагають твоїє уваги...
- Як же я люблю тебе... Вас люблю...
І тут в голові з’явилася думка... Я ж так і не дізналася де його носили ті чотири дні. І в день весілля він мені не розповів, а й зовсім про це забула.
- Я тут про дещо згадал...коханий.
- Про що саме?
- Про обіцянку дещо мені розповісти у день весілля. Пам’ятаєш?
- Ммм... яку обіцянку? – Точно вдавав, що не пам’ятає.
- Ту саму... то де тебе носило 4 дні? Ммм?
- Я тоді на нашу десяту річницю скажу, - хитро сказав він повернувшись до мене.
- Але..., - договорити мені не дали.
Я отримала своє...
Саме те чого зараз жадали мої гормони, а від повідь на питання... почекає до річниці, якщо я звісно знову не забуду.
І хоч жили ми не без труднощів і проблем, та любили один одного і любили нашу любу донечку... А вона пішла в маму, тому спокійне життя точно не судилося.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно», після закриття браузера.