Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Не знаю, – здавлено сказала і обхопила голову руками. Потім приречено додала: – Але тобі краще замикати мене в коло на ніч. Я не впевнена, що зможу себе контролювати, якщо голод стане занадто сильним.

– До цього не дійде, – заявив він. – Я постараюся розібратися зі зграєю раніше.

– Як? – я важко зітхнула. – Варто тобі висунутися, як тебе пристрелять. З одного боку, звичайно, добре, що ми в укритті. Але зовні в тебе було б більше простору для дій.

Він мовчав. Чудово розумів це і сам. Те, що ми опинились у пастці, з якої можливий лише єдиний вихід – на той світ. А я навіть морок на перевертнів не можу навести. Для того, щоб залучити його, треба бачити об’єкт. Кляті ж перевертні ховаються невідомо де.

Може, Володар зможе допомогти? Я спробувала намацати зв’язок з ним, але відчула лише щось схоже на потріскування. Знову і знову закликала його. Марно. Він мене не чує. Може, це через те, що я надто слабка? Підживлення оленицею – не те, що потрібно вампіру у процесі переродження.

Я невпевнено подивилася на Діора. Запропонувати йому можливий варіант язик не повертався. Уявляю, як він відреагує, почувши: «Слухай, а давай я твоєї крові вип’ю, щоб докричатися до Володаря. Звісно, він все одно може мене не почути. Але раптом це допоможе». Та Діор мене відразу в захисне коло затягне і навряд чи звідти взагалі випустить.

А потім я взагалі усвідомила страшну річ. Щоб переконатися у ній остаточно, обережно запитала:

– Послухай, а що б ти робив, якби тобі не треба було тягати за собою мене? Теж сьогодні ночував би в хатині?

Він мовчав. А я зрозуміла, що мої припущення вірні. Ми опинилися в пастці тільки через те, що Діор перестраховувався від можливої ​​небезпеки, чого б ніколи не став робити, якби з ним не було мене. Досвідчений і вправний воїн продовжив би вистежувати перевертнів. Не дав їм шансу вигадати цю хитрість з людською зброєю. Навіть якби вони встигли це зробити, то на той момент їх залишилося б набагато менше. Але Діор бачив, в якому я стані після  тієї сутички. І боявся, що я можу знову постраждати, якщо буде діяти таким чином далі.

Прокляття! Новий доказ того, що цей чоловік насамперед думає про те, щоб захистити тих, хто від нього залежить, викликав розпач. Краще б був егоїстичним мерзотником! Тоді легше було б змиритися з тим, що він помре тут через мене. Але зараз це здавалося надто несправедливим. Те, що мені доведеться померти, якось тепер відійшло на задній план.

Знову повернулася приреченість, що змусила при першій зустрічі з Діором сказати, що я згодна померти. Мабуть, якби зараз запропонували вибір: якщо помру, то цим врятую Воїна, я навіть не вагалася б. Але вибору нам ніхто давати не збирався. Перевертням якраз потрібна смерть того, хто знищив більш ніж половину зграї. На мене їм начхати, за великим рахунком.

– Годі балачок! – обірвав мої думки голос Діора. – Краще відпочинемо. Ранок покаже, що вечір не скаже. Може, завтра щось придумаємо.

Я навіть не образилася на нього за різкий тон. Дивилася, напевно, зовсім тужливими очима і важко зітхала. Він чомусь не витримав мого погляду. Напівголосно вилаявся і рушив до двоярусного ліжка біля стіни. Забрався наверх, мені залишивши нижню лаву. Я безрадісно постелила собі стару ковдру, що знайшлася у скрині, і дістала звідти ще дві покривала. Одне несміливо простягла Воїну.

– Може, підстелиш і собі щось? Твердо, мабуть, так спати.

– Гадаєш, я зніжена панночка? – хмикнув він.

Я зітхнула, чомусь буквально шкірою відчуваючи, як йому незручно спати на голих дошках. Але цей упертюх нізащо не зізнається! Хоча покривало все ж таки взяв і накрився. Я ж у нерішучості стояла і продовжувала витріщатися на нього. Він відчув мій погляд і розімкнув повіки.

– Я тобі настільки сподобався, що очей відвести не можеш? – насмішкувато примружився Діор.

– Розмріявся! – я миттю струсила з себе дивне заціпеніння і стала влаштовуватися на лаві.

Почула сміх і тепер уже зраділа, що спати цьому самовпевненому йолопу сьогодні буде твердо. Напевно, буде крутитися кілька годин, поки, нарешті, зможе заснути.

Втім, крутитися довелося не йому, а мені. У Воїна ж, судячи з глибокого та рівного дихання, проблем з цим не виникло. Я ж мучилась важкими думками щодо нашої з ним подальшої долі і не могла ніяк їх позбутися. А в якусь мить збагнула те, що раніше чомусь вислизало з уваги. Він не став сьогодні окреслювати захисне коло довкола мене!

Я різко витяглася на ліжку, дивлячись нагору, де від Воїна відділяли лише дошки. Невже він почав мені довіряти? Від цієї думки стало ще гірше. На відміну від нього, я собі не довіряла. Якщо і завтра він припуститься такої помилки, сама наполягатиму на обережності.

Підкоряючись миттєвому пориву, я вилізла з ліжка. Ще раз прислухалася до рівного дихання Воїна і обережно залізла нагору. Схилившись над сплячим, довго вдивлялася в обличчя, що зараз здавалося беззахисним. Діор навіть чомусь посміхався уві сні. Він здався таким милим, що я не втрималася і провела рукою по його щоці.

Здалося, що дихання Діора збилося, і я поспішно злетіла з верхньої полиці. Ще не вистачало, щоб подумав, що я вирішила в нього випити крові. Умостившись знову на лавці, довго намагалася вгамувати серце, що шалено калатало, і прислухалася до того, що відбувається нагорі.