Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Але не минуло й кілька хвилин, як між ними виникла тиша. Вона не була важкою, але все ж таки кожен з них відчував, що важливі моменти ще попереду. Аліса мовчки дивилася в його очі, відчуваючи, як її серце б’ється швидше.

— Я не хочу більше боятися, — сказала вона, тепер уже з усією рішучістю. — І я хочу, щоб ми разом знайшли шлях, який допоможе нам бути справжніми, без масок.

Артем посміхнувся, його очі засяяли від щастя, коли він сказав:

— Ми вже знайшли цей шлях, Алісо. І ми пройдемо його разом.

У цей момент вони обоє відчули, як величезний тягар з їхніх плеч впав. Усі страхи, сумніви та непорозуміння не зникли, але тепер вони були готові зустрічати їх разом, як пара, яка готова до нових викликів.

Розділ 40: Перехрестя

З кожним наступним днем Аліса відчувала, як її життя змінюється. Те, що раніше здавалося непереборною стіною, зараз виглядало як можливість для нового початку. Вона почала розуміти, що маска, яку вона носила стільки років, лише заважала їй дихати вільно. Тепер, коли вона навчилася бути відкритою з Артемом, світ здавався зовсім іншим — більш реальним і менш загрозливим.

Артем, у свою чергу, також змінювався. Всі ті стіни, що він зводив довкола себе, щоб захистити свої почуття, поступово почали руйнуватися. Він більше не був таким відчуженим і холодним. Відверті розмови з Алісою допомогли йому зрозуміти, як важливо бути відкритим, навіть якщо це здається складним.

Цього вечора вони знову зустрілися в тому ж парку, де неодноразово обговорювали свої страхи та надії. Листя на деревах почали жовтіти, в повітрі стояла осіння прохолода, і здавалось, що сама природа підтверджує їхній шлях.

Аліса сиділа на лавці, а Артем стояв поряд, дивлячись на небо.

— Ти коли-небудь замислювався, як багато всього ми пропустили, просто не дозволяючи собі бути справжніми? — запитала вона тихо.

Артем повернувся до неї, і в його погляді відбивалася глибока задумливість.

— Так, іноді я думаю про це, — відповів він. — Але важливо, що зараз ми знаходимо цей шлях разом.

Аліса усміхнулася, відчуваючи, як теплішає її серце. Вона більше не була та маленька дівчина, що боїться виглядати слабкою. Вона була готова до змін, до боротьби за своє щастя, навіть якщо це означало зробити кілька важких кроків.

— Ми вже пройшли стільки, — сказала вона, — але попереду ще багато всього. І я готова йти з тобою.

Артем підійшов до неї і сів поруч, їхні руки випадково зустрілися, і цей маленький контакт став для них обох більш важливим, ніж тисячі слів. Це був їхній спосіб сказати одне одному, що вони готові йти через усі труднощі, разом.

— Я теж готовий, — відповів він. — І хоч цей шлях буде непростим, я знаю, що ми можемо пройти його, якщо будемо триматися один одного.

Аліса поклала свою голову на його плече, відчуваючи себе в безпеці. Вона розуміла, що не всі питання були вирішені, і попереду все ще були виклики, але те, що вони разом, було найважливішим. Вони створювали свою власну історію, історію, де кожен момент був важливим, а кожен вибір мав значення.

Так, цей шлях був складним. Але вони йшли ним разом, і це давало їм сили. І, мабуть, це було те, що означало справжнє щастя — не досконалість, а готовність бути поряд, навіть коли все навколо було неспокійно.

І в цей момент вони знали: на перехресті їхнього життя вони вибрали один одного. І це було все, що потрібно для того, щоб їхня історія продовжувалась.

Розділ 41: Важкий вибір

Аліса сиділа на ліжку, оточена коробками з книгами, одягом і незакінченими проектами, які тепер мали стати частиною її минулого. Кімната вже не була її, і кожен куточок нагадував їй про те, що незабаром вона залишить усе це позаду. Переїзд. Нове місто, нове життя, нові люди… І головне — все це без Артема.

Вона взяла телефон і переглядала старі повідомлення. Його смс, які коли-то викликали усмішку на її обличчі, тепер здавалися чужими і далекими. Ті моменти щастя і захоплення, які вони пережили разом, стали схожими на хмарки, що зникають на горизонті. Знову почувся телефонний дзвінок — Артем. Вона довго дивилась на екран, вагаючись, але потім все ж натиснула «Прийняти».

— Привіт, — її голос був тихим, і вона одразу помітила, як він став уважніший.

— Щось не так? — почувся його спокійний, але насторожений голос. — Ти виглядаєш, ніби тебе щось турбує.

Аліса зітхнула, поклавши телефон на коліна. Їй було важко сказати йому правду, хоча з іншого боку, вона не могла більше приховувати.

— Я повинна тобі дещо сказати, Артеме… — вона зробила паузу. — Мої батьки вирішили переїхати. І я… я їду з ними.

Вона помітила, як його голос затих, а потім він заговорив вже не так, як завжди.

— Ти серйозно? — питання прозвучало майже з болем. — Куди? Як так?

— Це… раптово. Мої батьки отримали роботу в іншому місті, і вони вже вирішили переїхати. Мені доведеться поїхати з ними.

Вона замовкла, чекаючи його реакції. І хоча в глибині душі знала, що це рішення правильне для її родини, вона все одно відчувала, що втрачає щось важливе.

— І що тепер? — його голос тепер став майже холодним, але Аліса чула, як у ньому вирують емоції. — Ти хочеш, щоб я просто змирився з цим?

— Я не знаю, що сказати, — тихо промовила вона. — Це важко, і я не знаю, що нас чекає.

У розмові виникла незручна пауза. Але раптом Аліса почула шум у телефоні, і в наступну мить вона почула сміх Артема.

— А що ти хочеш від мене? — запитав він з легким сарказмом. — Думала, я буду плакати і благати не їхати?

Аліса відчула, як її серце стиснулося, але вона намагалася не дати волю емоціям.

— Я просто не знаю, що робити, — вона відчула, як її голос тремтить. — Я не хочу, щоб це зламало те, що між нами.

— Це зламати не може, Алісо, — його голос став теплішим. — Ми ж не йдемо один від одного, правильно? Ти завжди можеш повернутися.

Вона замовкла, вражена його словами. Відчуття обов’язку залишитися з ним і не залишати все — тепер вони здавались такими реальними.