Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

І цей розділ став важливим моментом, коли вони остаточно зрозуміли, що їхня історія — це не просто про боротьбу, а про розуміння і готовність підтримати один одного. І це було головне.

Розділ 38: Вибір

Кожен день приносив нові виклики, і Аліса все більше усвідомлювала, що її стосунки з Артемом вимагають не тільки відвертості, але й готовності до компромісів. Вона почала помічати, як багато стереотипів і страхів її оточують. Боязнь бути відкинутою, непорозуміння через її образ «ідеальної учениці» — усе це не дозволяло їй цілком розслабитись і бути такою, якою вона була насправді.

Однак, у найменших моментах, вона знаходила спокій. Кожен погляд Артема, кожне слово підтримки нагадувало їй, що цей шлях, хоч і важкий, вартий того, щоб його пройти. Він був її опорою, коли все навколо ставало занадто важким.

В один з вечорів, після довгого дня в школі, Аліса сиділа в кафе, дивлячись на чашку чаю. Вона не могла пригадати, коли востаннє відчувала себе такою розгубленою. Її думки металися від одного до іншого: як вона буде поєднувати свої мрії і реальність, чи зможе вона знайти час для себе, і чи буде Артем поряд у ті моменти, коли вона почує біль від невдач.

Ці питання не давали їй спокою. Вона взяла мобільний телефон і набрала номер Артема. Він відповів майже одразу.

— Привіт, — сказав він, голос звучав спокійно, але в ньому була тривога, як у кожного, хто відчував, що інший може бути в проблемах. — Що сталося?

— Я просто… не знаю, — зізналася Аліса, хоча і намагалася приховати свою нерішучість. — Відчуваю, що щось не так. Я не можу зрозуміти, чого я хочу, що мені потрібно. Все, що я роблю, здається недостатньо хорошим. І я боюся, що цього не достатньо для тебе.

Артем слухав її, і в його голосі звучала серйозна впевненість, коли він відповів:

— Алісо, тобі не потрібно все робити ідеально. Не потрібно прагнути до того, щоб кожен момент був бездоганним. Якщо ти хочеш бути з кимось, ти повинна бути чесною, а не ідеальною. Я хочу тебе такою, яка ти є, а не такою, якою ти думаєш, що маєш бути.

Ці слова розтопили її серце. Аліса відчула, що те, що вона переживає, не є кінцем її історії, а лише частиною великої подорожі. І хоча її страхи не зникли, вони більше не мали такого владарювання над її думками.

— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Але іноді мені здається, що я заплуталася в тому, хто я є.

— Ти не одна в цьому, — сказав Артем. — І ти не повинна бути. Разом ми зможемо все пройти.

Він знову був для неї тим надійним другом, тим, хто допомагав віднайти її справжню сутність. Вона розуміла, що їй потрібно прийняти себе такою, якою вона є. І разом з Артемом вона могла йти вперед, навіть якщо це означало зробити вибір у напрямку до невідомого.

Того вечора вони зустрілися біля озера. Вітер грав з її волоссям, але Аліса не могла не відчувати, як в її душі все ставало тихіше і ясніше.

— Ти права, — сказала вона, дивлячись на нього. — Я боюся, але це не означає, що я не готова до змін.

Артем взяв її за руку і притягнув до себе.

— І я не хочу тебе змушувати ставати іншою, Алісо, — прошепотів він. — Я просто хочу, щоб ти була щасливою. Тому ти маєш право на вибір.

Вони залишились там, під відкритим небом, відчуваючи, як їхні серця б’ються в унісон. І хоча не всі питання були вирішені, вони знали одне — цей вибір був лише початком. Початком справжнього шляху.

Розділ 39: Буря перед тишею

Наступні дні для Аліси були переповнені емоціями, з якими вона вперше стикалася так глибоко. Її внутрішній світ почав кидати її то в одну, то в іншу сторону. Тепер, коли стосунки з Артемом стали більш відвертими і відкритими, вона відчувала, як важливо зберегти баланс між своєю роллю в школі, своєю родиною та цим новим, неочікувано глибоким зв’язком, який вона будувала з ним. А перед усім цим стояло питання — чи справді вона готова до того, щоб змінити своє життя настільки радикально?

І хоча їй було складно визнавати свої сумніви, розмови з Артемом дали їй багато для роздумів. Він був таким, як вона не очікувала. Відкритим, чесним і водночас, іноді, вразливим. І ця вразливість захоплювала її, змушуючи думати про те, що у них є реальна можливість зрозуміти один одного, навіть через всі труднощі.

Але одна річ була незмінною: їй було важко впоратися зі своєю маскою, яку вона носила стільки років. Маскою, під якою ховалася не лише її ідеальна зовнішність, але й страхи, почуття, які вона боялася показати навіть собі.

Сьогоднішній день, який вони проводили разом в парку, був для Аліси особливим. Вона вирішила відверто поговорити з Артемом про те, що її турбувало. Сидячи на лавці, її погляд був спрямований вдалечінь, на обрії, який вражав своїми палітровими кольорами заходу.

— Артеме, — почала вона, її голос звучав тихо, але твердо. — Я знаю, що ми багато чого пережили, і ти вже став дуже важливою частиною мого життя. Але… я не можу позбутися відчуття, що я не зовсім чесна з тобою.

Артем подивився на неї, і на його обличчі промайнула легка тривога. Він взяв її за руку, його пальці м’яко обхопили її.

— Ти завжди була чесною, Алісо, — сказав він, намагаючись зрозуміти, що викликає в неї ці сумніви. — Але якщо ти відчуваєш, що щось важливе не сказано, я хочу тебе вислухати.

Аліса зітхнула, намагаючись знайти слова, що пояснили б те, що її переповнювало.

— Я боюся, що я знову почну все руйнувати, — зізналася вона. — Ти маєш рацію. Я боюся, що не зможу бути тим, ким ти хочеш мене бачити. І ще більше боюся, що не зможу бути собою, якщо зніму маску.

Артем уважно слухав, а потім, не відпускаючи її руки, сказав:

— Я не хочу бачити тебе такою, якою ти думаєш, що маєш бути. Я хочу бачити тебе такою, якою ти є. І якщо для цього потрібно пройти через цей процес — я з тобою. Ти не повинна тримати маску, Алісо. Ти можеш бути справжньою.

Його слова зміцнили її рішучість. Вона розуміла, що вони стоять на порозі змін, і що ці зміни можуть бути складними, але вони не обов’язково повинні лякати. Вони могли стати шансом для справжньої близькості.