Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

прибічників, чогось тоншого і стриманішого, ніж банальні образи й дешеві, хлопчачі випади. Особливо шкода це було від того, що Фергюсонові Марк Рудд подобався. Вони приятелювали з їхнього першого курсу (земляки нью-джерсійці з майже однаковим дитинством), і Марк поки що справляв добре враження як голова, створював таке враження, що Фергюсон навіть легковажно почав думати, нібито він і ніяких помилок скоїти не може, і от тепер, коли він схибив з цими своїми Любими Грейсонами та єбілами, Фергюсон відчував, що його підвели, що він застряг у незручному становищі проти тих, хто був «проти», а це надто одинока позиція для людини, котрий також проти тих, хто «за».

Як це не примітно, Емі з ним не сперечалася. Вони й надалі залишалися посеред свого двохпостільного періоду остигання і останні кілька днів бачилися нечасто, та коли Емі повернулася додому із зборів СДС увечері двадцять другого, у неї також було відчуття, що її підвели, – не просто через статтю, котра, як вона визнала, була й брутальною, і дитячою, а й тому, що у Феєрвезер-хол на останні збори в цьому навчальному році прийшло всього п’ятдесят-шістдесят осіб, тоді як більшість їхніх зустрічей в останні місяці збирали по двісті й більше людей, і вона тепер побоювалася, що СДС втрачають ґрунт під ногами, що майже всі п’яді землі, відвойовані з таким трудом, тепер втрачені, і завтра трапиться лихо, сказала вона, жалюгідний останній бій, котрий закінчиться невдачею, і СДС в Колумбії закриються назавше.

Вона помилялася.

Весна 1968-го (III). Ніколи раніше в анналах історії не. Ніколи раніше навіть думки не. Вихор, який усе ширшає, і всі раптом закружляли в ньому. Нободедді[45] скрутився від болі в животі. Хотспур підстрибує, форма з лев’ячим тілом та людською головою, ціла орда. Як хто, хто що, і всі раптом у нього запитують: Чому в твоїх законах повно темряви й сутінків? Центр не міг, усе не могло, орда не могла вчинити інакше, ніж учинила, та анархії не дарували звільнення, це світ звільнився хоча б на час, і так от розпочався найбільший, найтриваліший студентський протест в американській історії.

Близько тисячі того ранку. Дві третини проти, вони зібралися довкола Сонячного годинника в центрі студмістечка, одна третина анти-проти стояла на сходах Лоу, нібито – захистити будівлю від штурму, але й також – бити й ламати, якщо до цього дійде. Уже оприлюднили попередження, і загроза мордобою вивела загін молодої професури, готовий розганяти, якщо стане необхідно. Для початку – промови, одна за іншою – звична права, програма СДС, але й САТ там теж було, перший об’єднаний політичний мітинг у Колумбії за всю історію, і коли на Сонячний годинник заліз новобраний президент САТ Ціцерон Вілсон, щоб звернутися до натовпу, він почав із того, що заговорив про Гарлем і спортзал, та через мить (Фергюсона вразило) він уже нападав на білих студентів. «Якщо бажаєте знати, про що вони говорять, – сказав він, маючи на увазі расистів, – підіть і погляньте на себе в дзеркало тому, що про чорних людей ви не знаєте нічого».

Емі, що стояла попереду, перебивши його, вигукнула: «А чому це ти гадаєш, що на вашому боці немає білих? Чому гадаєш, що ми у всьому цьому не разом? Ми твої брати й сестри, друже, і будемо в біса сильніші, якщо ви встанете з нами, коли ми з вами вже стоїмо».

Кепський початок. Слід зняти капелюха перед Емі за її репліку, та початок бурхливий, і сум’яття не затихало ще якийсь час. Лоу була неприступна. Двері заперли, і ніхто не бажав ламати їх чи починати сутичку з охоронцями. І знову до Сонячного годинника, прикрашеного написом «HORAM EXPECTA VENIET» (чекай часу – він прийде), але ж чи прийшов цей час насправді чи двадцять третє квітня розсипалося в одну невикористану нагоду? Ще один раунд промов, та все загальмувало, і енергія юрби випарувалася. І от коли вже здавалося, що мітинг видихнувся й завершився, хтось, проте, вигукнув: ПІШЛИ ДО СПОРТЗАЛУ! Слова вдарили з силою ляпаса, і вмить триста студентів побігли на схід по Алеї коледжу до Морнінгсайд-парку.

Емі недооцінила масштаби незадоволення, епідемії нещастя, яка поширилася рядами більшості не-членів СДС в студмістечку: майже усім їм, здавалося, загрожує нервовий зрив мірою того, як гуркотіла війна, в котрій неможливо перемогти, а Нободедді в Білому домі й бібліотеці Лоу й далі вирікали свої темні слова та видавали незрозумілі закони, і поки Фергюсон біг разом із натовпом, що стікався до парку, він розумів, що студенти одержимі, що їхніми душами вже заволодів той самий сплав злості й радощів, котрий він спостерігав на вулицях Ньюарку минулого літа, і якщо тільки не випускати по них жодних куль, цей натовп зупинити неможливо. У парку були полісмени, але недосить, щоб зупинити банду студентів, і та повалила сорок футів сітчастої загорожі довкола будівельного майданчика, і серед них був Девід Циммер, відзначив Фергюсон, і ще був друг Циммера, Марко Фогг, м’який Циммер і ще делікатніший Фогг були в тій банді, що валила огорожу, і на якусь мить Фергюсон їм позаздрив, йому теж захотілося взяти участь у тому, що вони робили, але відтак це відчуття минулося, і він стримався.

Майже битва, але не цілком. Удари, спалахи, штовханина, лягаві проти студентів, студенти проти лягавих, студенти наскакують на лягавих, копають лягавих і штовхають їх у грязюку, одного хлопчину з Колумбії посеред усього цього відтягнули геть (білого, не члена СДС), звинуватили в нападі зі злочинним задумом, злочинно завданій шкоді та опиранню арештові, і коли до парку стало спускатися більше лягавих із кийками напоготові, студенти пішли з будмайданчика та попрямували назад до студмістечка. Тим часом до парку крокувала інша юрба студентів – тих, що затрималися позаду. Група наступу і група відступу зустрілися посеред Морнінгсайд-драйву, і коли ті, що відступали, повідомили колегам, які наступали, що всі справи в парку вже вирішили, обидві групи рушили назад до студмістечка і знову зібралися біля Сонячного годинника. На цьому рубежі людей було вже близько п’яти сотень, і ніхто не знав напевне, що відбудеться далі. Півтори години тому був план, та події цей план перевернули, і далі слід було імпровізувати. Наскільки міг визначити Фергюсон, ясно було лише одне: юрба й надалі була одержимою – і готовою на все, що завгодно.

Кілька хвилин потому більшість уже прямувала до Гамільтон-холу, де сотні влилися до вестибюлю цокольного поверху, маса тіл набилася в цей тісний простір, а накачені штовхалися, і тошноти відбивалися від них, і вливалося