Читати книгу - "Під куполом"

Великий Джим замовив три смажених яйця, подвійну порцію ковбаси і домашніх тостів, підсмажених на свинячому салі, як їх колись готувала його мати. Він пам'ятав, що йому рекомендовано скоротити споживання холестерину, але сьогодні хотів набратися якомога більше так потрібної йому зараз енергії. Не тільки сьогодні, він потребуватиме її ще кілька днів; а вже опісля все буде під контролем. Тоді він і займеться своїм холестерином (казка, якою він годував себе впродовж останніх десяти років).

— Де Бові? — запитав він у Картера. — Я бажав бачити цих клятих Бові тут, а вони де?

— Змушені були поїхати на Бетл-стрит. Там містер і місіс Фрімен покінчили життя самогубством, — доповів Картер.

— Той нікчемаха себе уколошкав? — вигукнув Великий Джим. Кілька клієнтів, котрі гуртувались головно біля шинкваса, дивлячись Сі-Ен-Ен, озирнулись на нього, але тут же повідверталися. — Оце так добре! Я й на цент не здивований! — У голові йому майнуло, що дилерство «Тойоти» тепер буде легко прибрати до рук… Але навіщо воно йому? Набагато солодший шмат упав, йому просто в пелену: ціле місто. Він уже почав складати список надзвичайних декретів, які почне впроваджувати, щойно отримає надзвичайні повноваження. Це станеться вже сьогодні ввечері. Але попри все, він так багато років ненавидів того бичого сина Фрімена й оту його цицясту, чиє ім'я римується зі словом «п'ядь».

— Хлопці, вони з Лоіс зараз снідають на небесах, — він зробив паузу, а тоді вибухнув сміхом; не вельми політично, але незмога було стриматись. — У їдальні для прислуги, я не маю щодо цього сумнівів.

— Коли Бові вже туди приїхали, вони отримали ще дзвінок, — далі повідомляв Картер. — З ферми Дінсмора. Там теж самогубство.

— Хто? — спитав Рендолф. — Арлен?

— Ні. Його жінка. Шеллі.

Тут уже насправді стало трохи соромно.

— Давайте схилимо наші голови на хвилину, — промовив Великий Джим і простягнув уперед руки. За одну його руку взявся Картер, за другу Ширлз; підключилися Рендолф із Дейтоном.

— Обоже прошублагословибіднідуші, зарадиісусаамінь, — проторохтів Великий Джим і підняв голову. — Пітере, невеличка справа для тебе.

Пітер видобув записничок. Картерів нотатник уже лежав поряд із його тарілкою.

Хлопець усе більше й більше подобався Великому Джиму.

— Я знайшов пропалий пропан, — оголосив Великий Джим. — Він на РНГХ.

— Господи Ісусе! — вигукнув Рендолф. — Треба послати туди кілька вантажівок і привезти його до міста!

— Так, але не сьогодні, — сказав Великий Джим. — Завтра, коли всі зустрічатимуться зі своїми родичами. Я вже почав над цим працювати. Знову поїдуть Бові й Роджер, але нам також потрібно кілька офіцерів. Отже, ти, Фреде, і ти, Меле. Плюс, я гадаю, ще чоловік п'ять. Але без тебе, Картере, ти мені потрібен поряд.

— Навіщо потрібні копи, щоби забрати скількись там балонів із газом? — здивувався Рендолф.

— Ну, — почав Великий Джим, умочуючи шматочок смаженого хліба в яєчний жовток, — ця справа сягає нашого приятеля Дейла Барбари і його планів щодо дестабілізації міста. Там перебуває пара озброєних людей, котрі, схоже на те, охороняють якусь лабораторію з виробництва наркотиків. Я гадаю, Барбара започаткував її там задовго до того, як він з'явився тут особисто; все було дуже хитро сплановано. Один із тамтешніх охоронців — це Філ Буші.

— Той лузер, — пхекнув Рендолф.

— А другий, як мені не сумно це казати, Енді Сендерс.

Рендолф якраз наколював смажену картоплю. Загриміла виделка, випавши йому з пальців.

— Енді!?

— Отака печальна правда. Це Барбара затягнув його в той бізнес — я маю достовірні дані, але не питайте мене звідки, моє джерело потребує анонімності. — Великий Джим зітхнув, а вже тоді запхав просякнутий жовтком шматок смаженого хліба собі до пельки. Святий Боже, як же хороше він почувається цього ранку! — Я здогадуюсь, що Енді дуже потрібні були гроші. Я так розумію, що банк був уже за крок від того, щоб забрати в нього аптеку. Він ніколи не мав достатньо розуму для бізнесу.

— Та й для керування містом, — додав Фредді Дентон.

Зазвичай Великому Джимові вельми не подобалося, коли його перебивали підлеглі, але цього ранку йому подобалось усе.

— На жаль, це правда, — сказав він, далеко перехиляючись через стіл, наскільки йому це дозволяло барилкувате черево. — Вони з Буші обстріляли один ваговоз із тих, які я посилав туди вчора. Ущент попробивали передні колеса. То небезпечні нікчемахи.

— Озброєні наркоші, — промовив Рендолф. — Кошмар для поліції. Людям, які туди поїдуть, треба одягти жилети.

— Гарна ідея.

— І я не поставив би на те, що Енді викрутиться безпечно.

— Господь любить тебе, я знаю. Роби, що мусиш робити. Нам потрібен пропан. Місто аж плаче без нього, і я збираюсь оголосити сьогодні на зборах, що ми знайшли свіжі запаси.

— Містере Ренні, ви остаточно вирішили, що мені не можна туди поїхати? — спитав Картер.

— Я розумію, яке це для тебе розчарування, але ти мені завтра будеш потрібен, і не там, де в них відбуватиметься гулянка з родичами. І Рендолф, гадаю, також. Та хтось таки мусить координувати цю справу, яка напевне обернеться хріновертю. Нам треба докласти зусиль, щоб люди не подавили одне одного. Хоча без цього, радше за все, не обійдеться, бо люди не вміють пристойно поводитись. Краще наказати Твічелу підігнати туди санітарну машину.

Картер усе це записував.

Тим часом Великий Джим знову звернувся до Рендолфа. Із сумно видовженим обличчям.

— Мені неприємно це казати, Піте, але мій інформатор припускає, що Джуніор теж брав участь у діяльності тієї нарколабораторії.

— Джуніор? — витріщився Мел. — Та ні, тільки не Джуніор.

Великий Джим кивнув і витер собі сухі очі сподом долоні.

— Мені теж було важко в це повірити. Я не хочу в це вірити, але ж ви знаєте, що він зараз у лікарні?

Вони закивали головами.

— Передозування наркотиків, — прошепотів Ренні, нахиляючись ще нижче над столом. — Оце й є найімовірніше пояснення того, що з ним відбувається, — він випрямився, знову втупившись у Рендолфа. — Не намагайтеся заїжджати туди з головної дороги. Приблизно за милю східніше від станції є путівець…

— Я знаю ту просіку, — сказав Фредді. — Там колись була лісова ділянка, вона належала Нечупарі Сему Вердро, допоки банк її в нього не забрав. Гадаю, тепер уся та земля належить Святому Спасителю.

Великий Джим посміхнувся й кивнув, хоча в дійсності земля належала одній корпорації у Неваді, президентом якої був він сам.

— Під'їдете звідти, а потім підберетесь до станції ззаду. Там переважно старий густий ліс, тож проблем у вас не буде.

Задзвонив телефон Великого Джима. Він поглянув на дисплей, майже вже