Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Він і справді перестав переживати, не залишилось і сліду від колишнього болю і страждань. Знову наймаючи Габрієлу, Насіб боявся, що її присутність буде нагадувати йому про минуле, боявся побачити уві сні голого Тоніко Бастоса на своєму ліжку. Але цього не трапилось. Йому вже здавалося, що довгий, жахливий період у його житті залишився позаду. Поміж ними знову усталились взаємини господаря і куховарки, точнісінько, як у перші дні їхнього знайомства.

Роботяща і весела Габрієла прибирала в домі, співала, ходила в ресторан готувати сніданок, спускалася в бар у годину аперитиву оголосити меню, ходила поміж столиками, вербуючи клієнтів для горішнього поверху. Коли бар порожнів, десь о пів на другу, Насіб сідав снідати, і Габрієла подавала йому. Як раніше… Вона метушилася біля його столу, приносила страви, відкорковувала пляшки з пивом. Вона снідала пізніше, разом з єдиним офіціантом (Насіб звільнив другого: він виявився зайвим, оскільки відвідувачів було мало) і з Шіко Молезою, а Валтер, що замінив Біко Фіно, наглядав за баром. Насіб брав стару баїйянську газету, запалював сигару «Сан-Фелікс» і знаходив на гойдалці троянду, що впала з голови Габрієли. Перші дні він її викидав, потім почав ховати в кишеню. Газета падала на землю, сигара гасла, Насіб засинав у затінку, легенький вітерець гуляв навколо. Він прокидався, почувши голос Жоана Фулженсіо, що простував у цей час до своєї крамниці. Габрієла готувала закуски і солодощі для вечері, потім ішла додому, і Насіб бачив, як вона у домашніх капцях іде майданом, зникає поза церквою.

Чого ж йому не вистачало, аби відчути себе зовсім щасливим? Він смакував чудові страви Габрієли, заробляв гроші, відносив їх у банк і вже збирався підшукувати для себе ділянку землі. Йому розповідали, що за гірським пасмом Бафоре нещодавно вирубали нову елінгу — кращої землі для розведення какао годі й шукати. Рібейріньйо, чиї фазенди лежали неподалік від цього місця, взявся супроводжувати Насіба. У Насіба були друзі, він щодня зустрічався з ними в барі, інколи в ресторані. Грав у шашки і кості. Мав дружні розмови з Жоаном Фулженсіо, Ньо-Гало, Амансіо, Арі, Жозуе, Рібейріньйо. Двоє останніх тепер завжди бували вдвох, після того як фазендейро найняв для Глорії будинок неподалік від залізничного вокзалу. Інколи вони втрьох — Рібейріньйо, Жозуе і Глорія — снідали в ресторані, очевидно, всі вони були задоволені.

Чого ж йому бракувало, аби бути до кінця щасливим? Ревнощі його не мучили, не мучив і страх втратити куховарку. Хіба вона знайде ще десь таку платню і таку роботу? До того ж Габрієла була байдужою до пропозицій найняти для неї будинок і відкрити рахунок у крамниці, до шовкових суконь, туфель, багатства, яким за звичаєм оточують утриманок. Чому — Насіб не знав; звичайно, якась дурна причина в неї була, але він зовсім не прагнув дізнатись про неї. Кожний божеволіє по-своєму… Можливо, мав рацію Жоан Фулженсіо, коли говорив про польову квітку, яка в'яне, якщо її поставити у вазу. Але й це мало обходило Насіба, як не дратував його більше красномовний шепіт відвідувачів, коли вона з'являлась у барі, їхні усмішки, погляди; те, як вони поплескували її по спині, намагалися доторкнутися до її руки, плеча, грудей, теж не хвилювало Насіба. Адже це принаджувало відвідувачів — зайва чарка, зайвий ковток!

Суддя якось спробував витягнути троянду з її кіс, але Габрієла втекла. Насіб байдуже спостерігав цю сцену. Чого ж йому не вистачало, аби бути щасливим до кінця? Індіанка з Амазонки, ця дівчинка із закладу Марії Машадан, коли вони зустрічалися вночі, запитувала, відкриваючи в усмішці хижі зуби дикунки:

— Тобі подобається твоя Мара? Тобі добре зі мною?

Йому було добре з нею. Маленька, повненька, з широким, округлим обличчям, вона, коли сиділа на ліжкові, підібгавши ноги, скидалась на бронзову статуетку. Вони бачились не менше одного разу на тиждень, і Насіб спав з нею. Це був зв'язок без ускладнень, без загадок. Сон без випадковостей, без бурхливого захоплення, без смерті і воскресіння. Насіб бував і у інших жінок, бо в Мари було чимало клієнтів. Полковникам подобався цей зелений плід Амазонки, у дівчини залишалося мало вільних вечорів. Інколи Насіб не обминав красунь у кабаре і будинках розпусти. А якось він спав з новою утриманкою полковника Коріолано. Це була молоденька каброша, привезена з плантації. Коріолано тепер навіть не намагався дізнаватися, обдурюють його чи ні…

Так Насібові перепадало дещо то тут, то там — одне слово, він жив своїм колишнім життям. Проте постійні зв'язки він підтримував лише з маленькою індіанкою. З нею він танцював у кабаре, ходив пити пиво, їв запіканки. Якщо в неї траплялася вільна година, вона писала своїм дитячим почерком записку до Насіба, і він, замкнувши бар, ішов на побачення. Було приємно, заховавши записку в кишеню, думати про ніч у ліжку Мари.

Чого ж йому бракувало, аби бути щасливим до кінця?

Якось Мара надіслала записку: вона чекає його увечері, «щоб погратися зі своїм кициком». Насіб вдоволено посміхнувся і після закриття бару рушив до Марії Машадан. Відома всім власниця будинку розпусти, постать характерна для Ільєуса, обнявши його, сказала по-материнськи довірливо:

— Даремно поспішав, турчику. Мара зараз з полковником Алтіно Бранданом. Він спеціально приїхав з Ріо-до-Брасо, у неї не було виходу!

Насіб розгнівався. Не на Мару, він не міг втручатись у її життя, заважати їй заробляти на хліб. Але він сердився тому, що ця ніч втрачалася, а йому докучало бажання. Ідучи під дощем, він мріяв про жіноче тіло в теплому ліжку. Прийшов додому, роздягнувся. В глибині будинку — в кухні чи в буфетній — почувся дзенькіт розбитого посуду. Він пішов подивитися, що трапилося. Кіт стрімголов вискочив на двір. Двері в кімнатку Габрієли були прочинені. Насіб заглянув туди. Нога Габрієли звисала з ліжка, мулатка усміхалась уві сні, її високі груди плавно підіймались і опускались. Голова