Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

від смертної оболонки. Раміро давав поради людям зони какао, проповідував добрість, всепрощення, терпіння. Так принаймні стверджувала дона Армінда, компетентна в цих суперечливих і таємничих питаннях. Ільєус помітно змінився протягом цих кількох місяців, таких насичених подіями. Щодня траплялася яка-небудь новина: відкривались нові відділення банку, нові представництва південних фірм і навіть іноземних компаній, крамниці, споруджувались нові будинки. Нещодавно на Уньані, в старому двоповерховому будинку, розмістилась спілка ремісників і робітників; при цій спілці було організовано школу, в якій юнаки з бідних родин оволодівали ремеслом теслярів, мулярів, шевців. Там же було відкрито початкову школу для дорослих, де навчалися портові вантажники, пакувальники какао, робітники шоколадної фабрики. На відкритті школи, де були присутніми найзнаменитіші громадяни Ільєуса, швець Феліпе виступив з промовою. Плутаючи португальську мову з іспанською, він виголосив, що починається ера робітників, що доля світу тепер в їхніх руках. Це твердження виявилося таким дивовижним, що всі присутні, не надавши йому значення, зааплодували, навіть Маурісіо Каїрес, навіть полковники, власники величезних земельних угідь і тисяч людей, що гнули на них спину.

І Насіб у цей час жив бурхливим та повнокровним життям: він одружився і розлучився, його справи йшли успішно, потім йому загрожував крах, він спізнав пристрасть і радість, що замінилися порожнечею, відчаєм, стражданнями. Спершу він був надмірно щасливим, потім надмірно нещасним, тепер же все увійшло в русло — плинуло тихо і розмірено. Життя в барі поступово увіходило в колишні рамки; як і раніше, коли щойно з'явилася Габрієла, відвідувачі залишалися в барі, аби випити зайву чарку аперитиву, а дехто ішов снідати в ресторан. «Везувій» процвітав, Габрієла, з трояндою в косах, опівдні спускалася із кухні на другому поверсі і проходила, усміхаючись, між столиками. Їй говорили двозначності, кидали на неї хтиві погляди, брали за руку; ті, що були нахабнішими, ляпали п'ятірнею по крутих стегнах. Доктор називав Габрієлу «моя дівчинка». Всі вихваляли мудрість Насіба, який, зберігши достоїнство і добробут, виплутався із складного і заплутаного становища. Араб розгулював поміж столиками, інколи затримувався, щоб послухати новини і самому перекинутися словом. Він підсідав до Жоана Фулженсіо і Капітана, до Ньо-Гало і Жозуе, до Рібейріньйо і Амансіо Леала. Здавалося, що святий Жорже сотворив чудо і час відступив назад, не було зроблено ніякісіньких помилок, не трапилося нічого сумного. Мабуть, лише відкриття ресторану і відсутність Тоніко Бастоса, цього приборкувача жіночих сердець, який остаточно перебазувався в «Золоту горілку» і пив там свій гіркий аперитив, нагадували про те, що сталося.

Виявилось, що, відкривши ресторан, Мундіньйо і Насіб лише розумно вклали капітал, який давав певний, хоча й досить скромний, прибуток. Ресторан не став надто вигідною справою, як вони передбачали. За винятком тих днів, коли в порту зупинялися транзитні кораблі, відвідувачів у ресторані було мало, тому-то нерідко готувався лише сніданок. Місцеві жителі, як водилося, харчувалися дома. Тільки інколи, спокушені стравами Габрієли, вони — або чоловіки, або цілі родини — приходили поснідати, щоб урізноманітнити своє меню. Постійних відвідувачів можна було порахувати на пальцях: Мундіньйо, майже завжди із запрошеними, Жозуе, вдівець Пассос. А ось вечорами, коли в залі ресторану йшла гра, відвідувачів зразу ставало більше. На п'яти-шести столах грали в покер, в «сім з половиною», в «біску». Габрієла готувала на вечерю закуски і солодощі, вино лилося річкою. Насіб мав прибуток з кожного кону. І досить часто йому не давало спокою запитання: чи є Мундіньйо компаньйоном і в цій долі прибутку? Очевидно, ні, тому що експортер вклав капітал у ресторан, а не в ігрову залу. А може, й так, невдоволено розмірковував Насіб, коли взяти до уваги, що орендна платня за приміщення вносилась ними разом, а також те, що столи, стільці, посуд і келихи були їхньою спільною власністю. Увечері прибутки були чималі, вони компенсували мізерність і непостійність денної виручки. Насіб хотів би увесь прибуток від гри залишати собі, але остерігався невдоволення з боку експортера, тому вирішив якнайскоріше поговорити з ним на цю тему.

Мундіньйо відчував до араба особливу прихильність. Після того, коли уладналися родинні ускладнення його компаньйона, Мундіньйо стверджував, що Насіб найцивілізованіша людина в Ільєусі. З досить зацікавленим виглядом Мундіньйо уважно вислухав Насіба, який хотів уточнити, чи претендує той на прибутки з ігрової зали?

— А як ви самі вважаєте, маестро Насіб?

— Бачите, сеньйоре Мундіньйо… — араб задумливо підкручував кінчики вусів. — Коли я розмірковуватиму як порядна людина, то я маю визнати вас за компаньйона і віддати вам половину прибутку, як це я роблю з виторгом ресторану. Коли ж я підійду до цього питання, як грапіуна, то скажу, що ми не підписували жодних паперів, що ви людина заможна, не потребуєте тієї половини і що ми ніколи не домовлялися про відкриття ігорної зали, а я людина бідна, збираю грошенята на придбання невеличкої плантації, і цей прибуток для мене досить доречний. Але, як казав полковник Раміро, зобов'язання залишаються, навіть коли вони не зафіксовані на папері. Я приніс рахунки, аби ви могли їх перевірити…

Насіб почав розкладати папери перед Мундіньйо, але експортер відсторонив його руку і поплескав араба по плечу:

— Заховайте свої рахунки і свої гроші, маестро Насібе. У цій справі я вам не компаньйон. А коли ви бажаєте, аби ваша совість була цілком чистою, платіть мені невелику орендну плату за використання зали вечорами. Сотню рейсів, не більше. Або краще жертвуйте щомісяця по сто рейсів для спорудження будинку для немічних і старих. Де це чувано, щоб федеральний депутат утримував ігорний будинок? Чи ви маєте сумнів щодо мого обрання?..

— Я ні в чому на світі не маю такої впевненості. Дякую, сеньйоре Мундіньйо. Тепер я ваш боржник.

Насіб зібрався йти, але Мундіньйо запитав:

— І ще скажіть… — Він притишив голос і торкнувся пальцем до грудей араба. — Все ще поболює?

Насіб широко і весело усміхнувся:

— Ні, сеньйоре. Аніскілечки…

Мундіньйо потупив погляд і пробурмотів ледве чутно:

— Я вам заздрю. Моє ніяк не заспокоюється.

Мундіньйо захотів запитати Насіба,