Читати книгу - "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Франц Кафка
У книзі вибраних творів Франца Кафки — одного з найвидатніших німецькомовних письменників XX століття, австрійського чиновника, єврейського страдника і громадянина Чехії — подано оповідання з усіх прижиттєвих та посмертних видань, романи «Процес», «Америка» (уривок), «Замок» (уривок), а також його листи і щоденники.
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Франц Кафка
ТВОРИ
Оповідання, романи, листи, щоденники
«Література — це я сам…»
Двадцяте століття породило небагато художників, шанованих сьогодні так, як і Франц Кафка. Одна з причин полягає в його абсолютній чесності, у безкомпромісності, в цілковитій відсутності пози. Письменників робить великими не тільки літературний талант, а й здатність відчути життя. Важливо не лише відгадати його таємниці, а саме його відчути, бо знання небагато варте, якщо ним володіє той, хто стоїть іззовні. Кафка ж завжди перебував усередині: був заглиблений у свій світ і вбирав у себе всю його тяжкість.
Можуть заперечити, що кафківський художній світ дрібний, тривіальний, безподієвий, жахний своєю агресивною абсурдністю, смішний своєю трагічною пародійністю. Але хіба немає в ньому схожості з тим світом, який усіх нас оточує? Із світу людей він перетворився на світ математичних чисел, де смерть — повсякденність, а убивство — професія, де загибель роду людського набула наукової перспективи і кінцеві світу перешкоджає лише власне його знаряддя — надлишок термоядерних бомб, де прогрес супроводжується екологічними бідами, здатними знищити й сам прогрес.
Зрозуміло, кафківський світ не копія цього, не «натуральний» з нього зліпок. Кафківський світ — ідея реального світу, його інакомовлення, його метафора. Тут напрошується порівняння з геометрією Лобачевського, яка в усьому аналогічна евклідовій, за винятком того, що криволінійна. І якщо математичний світ Лобачевського розширює уявлення про природу простору, то художній світ Кафки робить те саме з природою людських відносин, що склалися у двадцятому столітті, незвичайному якраз своєю «усередненістю», яка вже нікого не дивує…
* * *
Можливо, не було на світі письменника, у творчості якого власне життя й власна доля відігравали б таку вирішальну роль, як у Кафки. І не тому, що він чогось такого прагнув (навпаки, це завдавало йому тільки страждань), а тому, що так склалося. Та він і не розумів, напевне, до кінця всієї' вагомості, всієї показовості своєї долі, її начебто навпаки вивернутої «взірцевості». Але він це відчував, і тому з такою невсипущою увагою, з такою невтоленною цікавістю, з такою непідробною тривогою вдивлявся, вслухався і вживався в себе, в усі свої дивовижно банальні й до банального дивовижні обставини.
Кафка — письменник, створений своєю біографією. Якби він не мав такої біографії, то її слід було б вигадати. Адже «вибудував» для себе життя Гемінґвей — вигадував його і, вигадуючи, реалізовував: боксував, полював, ходив по морях, воював. Кафка, проте, ніколи не грав жодних ролей: важко знайти людину аж таку нехитру, людину, за всієї своєї непослідовності таку послідовну. Але на відміну від Гемінґвея в житті Кафки нема й на дрібку авантюрності: життя його належить до таких, які прийнято іменувати «міщанськими». Проте його життя таке лише назовні, всередині ж воно сповнене «пригод душі», це життя раз у раз вибухало трагедіями, що не поступаються тим, які свого часу стрясали царствений рід Атридів.
Франц Кафка народився 3 липня 1883 року в Празі. Його батько, комерсант середнього достатку, мав галантерейну крамницю, якийсь час родині належала й невелика фабрика. Герман Кафка, син сільського різника, здобув усе це сам, наполегливо долаючи злигодні. Його дружина Юлія походила з роду Льови, забезпеченішого й освіченішого, у ньому траплялися рабини, а один з братів матері Франца навіть був директором залізниць у Мадриді.
Франц закінчив німецьку гімназію та правничий факультет Празького університету. Відбувши стажування в окружному суді, він почав служити в страховому товаристві. Але вже через рік перейшов у напівдержавну організацію, яка страхувала виробничі травми. Нове місце служби виявилося й останнім: Кафка прослужив тут чотирнадцять років і 1922 року вийшов по хворобі на пенсію. Жити йому лишилося менше двох років, їх він провів частково в Берліні, частково в санаторіях і лікарнях. Помер 3 червня 1924 року в курортному містечку Кірлінг під Віднем. Похований у Празі.
Таким є, сказати б, офіційний curriculum vitae, що окреслює, однак, лише поверхневий шар життя Кафки. Все інше й головне звершувалося в глибині, навіть ніби десь збоку. У «Листі до батька» (1919) — у цій відчайдушній спробі порозумітися — син сказав, що прагнув «знайти професію, яка, не надто вражаючи моє марнолюбство, давала б мені змогу легко виявляти… байдужість і далі. Отже, сама собою напрошувалась юриспруденція». Іншими словами, йому придалась би лише така служба, котра не дуже заважала б літературним заняттям. Адже вони, й тільки вони, визначали, спрямовували все його життя, були його альфою й омегою, чимось більшим, ніж мета чи навіть місія. Він писав 1914 року Феліції Бауер: «У мене немає інтересу до літератури, література — це я сам, це моя плоть і кров, і бути іншим я не можу».
Його письменництво почалося на зламі століть (перший з рукописів, що зберігся, «Опис однієї боротьби», датують 1904 роком) і обірвалося смертю: за день до неї він ще виправляв верстку «Голодомайстра». Були, проте, й перерви: найтриваліша — між 1917 і 1920 роками. Але зумовлювалися вони тільки цілковитою фізичною нездатністю взяти до рук перо. Коли ж міг, Кафка працював з рідкісною, незламною затятістю.
Служба влаштовувала його ще й тим, що тривала тільки до обіду. Повернувшись додому, він кілька годин спав (точніше, намагався спати, бо страждав на безсоння й хворобливо реагував на найменший шерех); коли ж дім стишувався, сідав до письмового столу й, долаючи головний біль, нудоту, задуху, списував папір цілісінькими ночами. Кафку можна було б вважати графоманом, якби з-під його пера не виходила найдосконаліша проза і якби він сам нею не був так незадоволений. Про свої твори він висловлювався здебільшого нищівно: «Я ціную лише хвилини, коли вони писалися», — повідомляв він Макса Брода, відомого літератора й, мабуть, найближчого свого приятеля.
Кафка писав про себе й для себе. Але чи спроможна така «езотерична» творчість пробудити бодай найменший інтерес в інших людей? Колись це питання ставилося багатьма. Австрійський письменник Франц Верфель, хоча й приятелював з Кафкою, однак твердив: «За межами Тетчен-Боденбаха Кафку вже ніхто не зможе зрозуміти», — тобто надто він вузький, локальний. Верфель пророком не став…
«Кафка не любив теорій, — свідчив Брод. — Він говорив образами, тому що мислив образами. Образна мова була для нього найприроднішою. Навіть у так званому щоденному спілкуванні». Бачимо це в листах Кафки й, зокрема, в щоденниках: «Ще раз я на всю силу легень гукнув у світ. Потім мені запхнули в рота кляп, начепили кайдани на руки й ноги, зав'язали хусткою очі. Кілька разів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники», після закриття браузера.
