Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Сеньйоре Насібе…

Осліплений, він поглянув на неї і побачив землю, змочену дощем, розкопану мотикою, із саджанцями какао, в цій землі зароджувались дерева, на ній росла трава. Були ще на ній доли й гори, глибокі печери; на ній, на цій землі, він і посадить плантацію. Вона простягнула руки і пригорнула його до себе.

Коли Насіб ліг поруч з Габрієлою і відчув її жар, у ньому раптом ожили приниження, злість, ненависть, біль розлуки, страждання мертвих ночей, ображене самолюбство і радість доторку до палаючого тіла Габрієли. Він міцно стиснув її, залишивши сині сліди на шкірі кольору кориці:

— Повія!

Вона усміхнулася до нього вустами, створеними для пристрасних цілунків, і прошепотіла:

— Ну то й що…

І припала головою до його волохатих грудей:

— Красунчик…

Так, тепер він був щасливий до кінця. Час ішов, наступної неділі відбудуться вибори. Ніхто не мав сумніву щодо їхніх наслідків, навіть доктор Вітор Мело, який, занепавши духом, замкнувся у своєму кабінеті в Ріо-де-Жанейро. Алтіно Брандан і Рібейріньйо за тиждень замовили розкішний обід у «Комерційному ресторані» з шампанським і фейєрверком. Великі свята планувалися заздалегідь. По відозві, яку відкривав Мундіньйо Фалкан, було оголошено збір коштів на придбання будинку, де народився Капітан і де жив світлої пам'яті Казузінья Олівейра. Цей будинок планувалося подарувати Капітанові. Майбутній префект також зробив благородну справу: він пожертвував на диспансер для бідних дітей, відкритий Алфредо Бастосом на пагорбі Конкіста. Після виборів Насіб мав намір разом з Рібейріньйо з'їздити подивитись на землю за гірським кряжем Бафоре, про яку стільки наслухався, а потім купити ділянку і підписати контракт на закладання плантації какао.

Він щодня грав у кості, розмовляв з друзями, розповідав різні вигадки про сірійців: «На батьківщині мого батька бувало ще й не таке!..» Наївшися, спав під час сієсти, мирно хропучи. Ходив у кабаре з Ньо-Гало, спав з Марою та й з іншими жінками. А з Габрієлою — завжди, коли в нього не було жінки і він не зморився і не хотів спати. Мабуть, з нею частіше, ніж з іншими. Тому що жодна не могла з нею зрівнятися, такою полум'яною і ніжною, такою шаленою в ліжку, такою пристрасною в коханні, для якого вона була створена. На цій землі він насаджував плантацію. Насіб засинав, поклавши свою важку ногу на її округле стегно. Майже так, як раніше. А втім, він тепер не ревнував її до інших, не боявся втратити і не боявся, що вона його залишить. У годину сієсти, перед тим. як заснути, Насіб думав: тепер вона лише для ліжка; він відчував до неї те ж саме, що й до інших, — до Мари, Ракели, рудої Наталі, це було почуття без хвилювання, без колишньої ніжності. Так було краще. Вона ходила в будинок Дори, танцювала й співала — готувались, вони там до свят у місяць святої Марії. Насіб знав про це, стенав плечима, але відвідати свято збирався. Габрієла була його куховаркою, з якою він спав, коли хотілося. І якою куховаркою! Кращої годі й шукати! Та і в ліжку вона гарна, навіть більше ніж гарна — вогонь, а не жінка.

В будинку Дори Габрієла сміялася, розважалась, співала і танцювала. Вона понесе прапор під час свята. А в ніч святого Жоана буде стрибати через багаття. Габрієла раділа: жити добре. Відлічувало одинадцяту годину вечора, і вона приходила додому, чекала сеньйора Насіба. Можливо, цієї ночі він прийде до неї, полоскоче вусами потилицю, покладе свою важку ногу на її стегно, вона пригорнеться до його м'яких, мов подушка, грудей. Габрієла піднімала кота до обличчя, він тихесенько муркотів. Вона слухала оповіді дони Армінди про духів і немовлят. Грілась ранками проти сонця, ласувала гуявою, червоними плодами пітанги. Годинами розмовляла із своїм товаришем Туїскою, який учився тепер на столяра. Босою бігала пляжем, знімаючи бризки на воді. Після обіду танцювала з молоддю на майдані. Дивилась на місяць, чекаючи Насіба. Жити добре!

Лишилося чотири дні до неділі, на яку було призначено вибори. І ось, близько третьої години дня, шведський вантажний корабель небачених у тих краях розмірів загув у морі. Негреня Туїска помчало головними вулицями, добровільно поширюючи цю новину. Населення Ільєуса висипало на набережну.

Навіть приїзд єпископа не викликав у свій час такої сенсації. З тріскотнявою злітали ракети. В порту увімкнули сирени два пароплави компанії «Баїйяна», баржі й катери теж вітали шведський пароплав. Рибальські човни і легенькі суденця вийшли з бухти у відкрите море, щоб зустріти і супроводжувати його.

Шведський пароплав з цілою гірляндою іноземних прапорів, що полоскались поміж щоглами, повільно перетинав бухту. Мешканці бігли вулицями, які вели до порту. На причалах вирував натовп. Оркестр гуртка імені 13 травня грав військові марші. Жоакім бухав у барабан. Крамниці позачинялися. Було відпущено з уроків учнів приватних коледжів, початкової школи і гімназії Еноха. Хлопці, зібравшись у порту, радісно плескали в долоні, кокетували дівчата з монастирської школи. Автомашини, вантажні і легкові, автобуси пронизливо сигналили. Глорія стояла поміж Жозуе і Рібейріньйо і, голосно сміючись, кидала виклик світським дамам. Тоніко Бастос велично тримав під руку дону Олгу. Жеруза, в глибокому траурі, привіталася до Мундіньйо. Ніло, не випускаючи свистка з рота, командував Теренсіо, Траїрою, юнаком Батістою. Падре Базіліо прийшов у порт зі своїми прийомними дітьми. Одноногий власник «Бате-Фундо» із заздрістю поглядав на Плініо Арасу й Насіба. Старі діви хрестилися, моторні сестри Дос Рейс усміхались. В їхньому черговому презепіо неодмінно буде фотокартка зі шведського судна. Зібрались усі: і світські дами, і дівчата на виданні, і повії, і Марія Машадан, командорша околиць та кабаре. Доктор, відкашлюючись, готувався до промови, підбираючи заковиристі слова. Як би його