Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

Франц розгорнув обгортку, і в покої запала цілковита тиша. У загальному мовчанні він прочитав:

«Витяг із протоколу засідання клубу бонапартистів на вулиці Сен-Жак, яке відбулося 5 лютого 1815 року».

Франц зупинився.

— П’яте лютого тисяча вісімсот п’ятнадцятого року! Того дня вбили мого батька!

Валентина з Вільфором мовчали; очі старого ясно казали: читайте.

— Адже мій батько зник після того, як вийшов із цього клубу, — провадив Франц.

Погляд Нуартьє, як і раніш, казав: читайте.

Франц почав читати:

«Ми, що підписалися нижче, Луї-Жак Борепер, підполковник артилерії, Етьєн Дюшампі, бригадний генерал, і Клод Лешарпаль, директор управління земельними угіддями, заявляємо, що 4 лютого 1815 року з острова Ельба надійшов лист, який доручав увазі й довірі членів бонапартистського клубу генерала Флавіяна де Кенеля, що перебував на імператорській службі від 1804 до 1815 року, отож, звісно, відданого наполеонівській династії, попри наданий йому Людовиком XVIII титул барона Д’Епіне, за назвою його маєтку.

Унаслідок цього генералові де Кенелеві надіслали записку із запрошенням на засідання, що мало відбутися наступного дня, п’ятого лютого. У записці не вказувалася вулиця, ані номер будинку, де мало відбутися засідання; вона була без підпису, та в ній мовилося, що як генерал буде готовий, по нього приїдуть о дев’ятій годині вечора.

Зазвичай засідання тривали від дев’ятої вечора до півночі.

О дев’ятій вечора президент клубу приїхав по генерала; генерал був готовий; президент сказав йому, що його можуть запровадити до клубу лише з тією умовою, що йому назавжди залишиться невідоме місце зібрань і що він дозволить зав’язати собі очі і присягнеться не скидати тієї пов’язки й не підглядати.

Генерал де Кенель погодився на ту умову і присягнувся честю, що не буде намагатися побачити, куди його провадять.

Генерал уже заздалегідь звелів подати свій ридван; та президент пояснив, що ним скористатися буде неможливо, тому що нема сенсу зав’язувати очі господареві, якщо у візника вони будуть відкриті й він знатиме вулиці, якими їхатиме.

“То як тоді вчинити?”, — запитав генерал.

“Я приїхав ридваном”, — сказав президент.

“Невже ви так певні у своєму візникові, що довіряєте йому таємницю, про яку вважаєте необережним сказати моєму?”

“Наш візник — член клубу, — сказав президент, — нас повезе статс-­секретар”.

“Що ж, — зареготав генерал, — тоді нам загрожує інше — що він перекине нас”.

Ми зазначаємо цей жарт, як доказ того, що генерала в жодному разі не силоміць припровадили на засідання і присутній він там був із власної волі.

Щойно вони сіли до ридвана, як президент нагадав генералові його обіцянку дозволити зав’язати собі очі. Генерал нітрохи не заперечував проти цієї формальності; для цього заздалегідь приготували хустину.

Дорогою президенту здалося, ніби генерал намагається глянути з-під пов’язки; він нагадав йому про присягу.

“Так, так, правда ваша”, — сказав генерал.

Ридван зупинився біля алеї на вулиці Сен-Жак. Генерал вийшов із ридвана, спираючись на руку президента, що його звання залишалося йому невідоме і якого він брав за простого члена клубу; вони перетнули алею, піднялися на другий поверх і ввійшли до кімнати нарад.

Засідання вже розпочалося. Члени клубу, яких попередили вже, що сьогодні буде знайомство з новим членом, зібралися всі. Допровадивши генерала до середини зали, йому запропонували зняти пов’язку. Він відразу ж скористався пропозицією і, здається, страшенно здивувався, побачивши так багато знайомих облич на засіданні товариства, про існування якого навіть не підозрював.

Його запитали про його погляди, та він обмежився відповіддю, що про них вже має бути відомо з листа із Ельби...»

Франц урвав читання.

— Мій батько був рояліст, — сказав він, — його нічого питати про його погляди, вони всім були відомі.

— Звідси і постав мій зв’язок із вашим батьком, любий бароне, — сказав Вільфор, — легко ладнаєш із людиною, якщо поділяєш її погляди.

— Читайте далі, — промовляли очі старого.

Франц продовжував:

«Тоді взяв слово президент і попросив генерала висловитися детальніше, та пан де Кенель відказав, що спершу хоче дізнатися, що від нього чекають.

Тоді йому прочитали того самого листа з острова Ельба, який рекомендував його клубові як людину,