Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

що на її сприяння можна покладатися. Цілий абзац того листа був присвячений можливому поверненню з острова Ельба й обіцяв нового, детальнішого листа після прибуття “Фараона” — судна, що належало марсельському судновласникові Моррелеві, із капітаном, що був цілковито відданий імператорові.

Під час читання цього листа генерал, якого розглядали як однодумця, виявляв, навпаки, ознаки невдоволення й очевидної відрази.

Коли читання скінчили, він мовчав і тільки супив брови.

“То що ж, пане генерале, — запитав президент, — що ви скажете на цей лист?”

“Скажу, — відтяв він, — що надто ще недавно склав присягу королю Людовику ХVIII, щоб ламати її на користь колишнього імператора”.

Цього разу відповідь була така ясна, що генералові переконання вже не залишали сумнівів.

“Пане генерале, — сказав президент, — для нас не існує короля Людовика XVIII, як не існує й колишнього імператора. Є тільки його величність імператор і король, якого насиллям і зрадою витурили десять місяців тому з Франції, його держави”.

“Перепрошую, панове, — сказав генерал, — може, для вас і не існує короля Людовика XVIII, проте для мене він таки існує: він дав мені баронський титул і призначив фельдмаршалом, і я ніколи не забуду, що цими обома званням зобов’язаний його щасливому поверненню до Франції”.

“Шановний пане, — підвівшись, дуже серйозно сказав президент, — думайте, що ви кажете; ваші слова недвозначно свідчать нам, що на острові Ельба помилялися стосовно вас і впровадили нас в облуду. Повідомлення вам випливало з тієї довіри, яку до вас почували, тобто почуттям, що було зависоке для вас. Виявляється, ми помилялися; титул і високе звання змусили вас прихилитися до нового уряду, який ми хочемо повалити. Ми не будемо змушувати вас сприяти нам; ми нікого не закликаємо до наших лав проти його сумління і волі, та ми змусимо вас учинити, як належить шляхетній людині, навіть якщо це і не відповідає вашим намірам”.

“Ви вважаєте це шляхетним — знати про вашу змову і не викрити її? А я вважаю це участю у змові. Як бачите, я ще відвертіший, аніж ви...”»

— Батьку, батьку, — сказав Франц, урвавши читання, — тепер я розумію, чому вони тебе убили!

Валентина несамохіть зиркнула на Франца: юнак був прекрасний у своєму синівському пориванні.

Вільфор ходив туди-сюди покоєм.

Нуартьє стежив очима за виразом обличчя кожного і зберігав свій суворий і сповнений гідності вигляд.

Франц знову взявся до рукопису і провадив:

«“Мосьпане, — сказав президент, — вас запросили з’явитися на засідання, вас не силоміць притягли сюди; вам запропонували зав’язати очі, і ви пристали на це. Виявляючи згоду на обидві ці пропозиції, ви пречудово знали, що ми не клопочемося зміцненням трону Людовика ХVIII, а то нам нічого було так старанно ховатися від поліції. Знаєте, це було б занадто просто — надіти маску, що дозволяє промкнутися у чужі таємниці, а потім скинути цю машкару і згубити людей, що довірилися вам. Ні, ви спершу відверто скажете нам, за кого ви — за випадкового короля, що владарює зараз, чи за його величність імператора”.

“Я рояліст, — відказав генерал, — я присягав Людовику XVIII, і я буду дотримуватися цієї присяги”.

Коли пролунали ті слова, усі невдоволено загомоніли, і з облич більшості членів клубу видно було, що вони хотіли б змусити пана Д’Епіне пошкодувати за його необдуманою заявою. Президент знову підвівся і відновив тишу.

“Мосьпане, — сказав він йому, — ви надто поважна і занадто розсудлива людина, щоб не усвідомлювати наслідків того становища, у якому ми з вами опинилися, і сама ваша відвертість підказує нам ті умови, які ми повинні вам поставити: ви присягнетеся честю нічого не сповіщати з того, що ви тут почули”.

Генерал схопився за ефес своєї шпаги і вигукнув: “Якщо вже казати про честь, то передовсім не порушуйте її законів і не накидайте нічого силоміць!”.

“А вам, шановний пане, — провадив президент зі спокоєм, що був чи не грізніший, ніж генералів гнів, — я раджу дати спокій вашій шпазі”.

Генерал кинув оком на присутніх, і в погляді його відбився певний неспокій. Усе ж таки він не піддавався; навпаки, він зібрав усю свою мужність.

“Я не складу перед вами такої присяги”, — заявив він.

“Тоді, мосьпане, — спокійно відказав президент, — вам доведеться померти”.

Генерал Д’Епіне страшенно зблід; він ще раз кинув оком довкруги; декотрі члени клубу перешіптувалися і шукали під плащами