Читати книгу - "Українське письменство"

С. 414—417. ">[78].

Другий період в творчості Л. Українки розпочинається циклом «Мелодій» і поемою «Давня казка» (1893—1894). Підготуванням до нього, як зауважив ще М. А. Славинський, була кількалітня праця над перекладами Гайне (вийшли друком у Львові 1892 р.). «Леся Українка немовби закінчила на них свою мистецьку освіту. Гайневський вірш, простота й органічна ефектовність образів у корені переробили її техніку, надали її картинам різьбленої виразності й легкості — її віршу». І справді: легкий повів ліричної манери Гайне відчувається на багатьох поезіях тієї доби («Дивлюсь я на яснії зорі», «Хотіла б я піснею стати»); а «Давня казка», поема, цілком — темою, хореїчним своїм складом і навіть сарказмами — нагадує гайневські поеми. І хоча Драгоманов у своїй листовній рецензії на Лесин (і М. Славинського) переклад «Книги пісень» і закидав перекладчиці, що вона не зуміла віддати гайневської злості, — «Давня казка» влучно перейняла всі стріли тієї «злості».

В мужика землянка вогка, В пана хата на помості; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості! У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна! Мужики цікаві стали, Чи ті кості білі всюди, Чи блакитна кров поллється, Як пробити пану груди?

Проте не «Давня казка», в цілому розтягнена, і не «Мелодії» являються найсильнішими творами Лесі Українки в цей період, а її «Невільничі» (1895—1896) та «Невольницькі» (1899—1901) пісні, її «Ритми» та «Леґенди», що становлять основу двох пізніших її збірок — «Думи і мрії» (Львів, 1899) та «Відгуки» (Чернівці, 1902). До них, особливо до настроїв «Невільничих пісень» —

Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита, —

стосується і знаменита характеристика Франкова, яку так люблять тепер повторювати. «Від часу шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цеї слабосилої, хворої дівчини. Правда, українські епігони Шевченка не раз «рвали кайдани», віщували волю, але це звичайно були фрази, було пережовування не так думок, як поетичних зворотів і образів великого Кобзаря». І далі, після аналізу «Мрій» («У дитячі любі роки»): «Ще раз повторяю: читаючи м’які та рознервовані писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та смілими, при тім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хора слабосила дівчина трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» (ЛНВ, 1898, VII, стор. 24).

Відколи треба починати третій період творчості Л. Українки, добу піднесення її на «золоті верхів’я», — одностайної думки ще немає, і немає, може, тому, що хронологія характеристичних і поворотних творів поетки тільки допіру почала з’ясовуватись. Перший, хто заговорив про цей період, М. А. Славинський найхарактернішою його ознакою вважав те, що в творах, цього часу писаних, Л. Українка «помалу відходить од невпокійної неодстояної сучасності і зосереджується на розв’язуванні загальнолюдських колізій трагічних, що повстають на ґрунті сутички основних елементів людської стихії». Але хронологічні межі він поклав дуже й дуже невиразні — «третій і останній період творчості Лесі Українки припадає на останні роки її життя». Дещо стисліше позначив ці межі М. С. Грушевський, ототожнивши їх з останнім п’ятиліттям життя, 1908—1913 рр. Були й інші голоси, що першу дату періоду відсували на початок XX століття, на рр. 1902—1903, як, наприкл., М. Євшан (ЛНВ за 1913 р.) або проф. Білецький в своїй статті «Новая украинская лирика» («Антология украинской поэзии в русских переводах», стор. 20).

Останній погляд засновується на найґрунтовніших, здається, даних. Коли за вихідну точку взяти громадську лірику Лесі, то — факт безперечний: з початку нового століття громадські мотиви в їх ліричному розробленні зустрічаються все рідше й рідше, не в’яжучись, як раніше, в великі цикли, а стоячи одиноко серед особистої лірики «Ритмів» та драматичних спроб («Народ пророкові», «Я духові серцем сказав»). Але не тільки громадська лірика, — взагалі