Читати книгу - "Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт"

— Спасибі, — відповіла вона, і в її голосі була та сама недовіра, яка з’являлася, коли вона не була впевнена, чи це насправді щира турбота. — Можливо, ти не такий поганий, як я думала.

Ділан лише усміхнувся, не відповідаючи нічого, і просто сів поруч, чекаючи, поки вона почне їсти.

Кейт взяла ложку і почала їсти, відчуваючи, як їжа зігріває її. Вона не поспішала, а просто насолоджувалася тишею та теплом. Ділан сидів поруч, але мовчав, даючи їй час.

Коли вона вже майже закінчила, він підійшов до дверей, зупинився на мить і обернувся до неї. Його погляд був серйозним, і в голосі відчувалась турбота.

— Я не хочу, щоб ти почувала себе тут, як у в’язниці, — сказав він тихо. — Двері будуть завжди відкриті. Можеш гуляти по будинку, або на території стаї. Це тепер твій дім.

Кейт подивилася на нього, її погляд трохи зм’якшав, але вона все ще не виглядала повністю розслабленою.

 Він ніби хотів сказати ще щось, але лише тихо промовив:

— Надобраніч.

І, не чекаючи відповіді, він закрив двері за собою, залишивши Кейт наодинці. Вона задумливо подивилася на порожні двері, відчуваючи, як цей невеликий жест його змінював усе навколо.

Вона залишилася сама, але цього разу відчуття самотності було іншим — менш гнітючим, більш спокійним.