Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Підвівшись, оглянула себе. Моє вбрання можна було сміливо назвати не нічною, а бальною сорочкою, настільки вона виглядала розкішно.

– А що мені вдягнути? – перейшла я до справи. Террі натиснула якусь кнопку, і задня стіна від'їхала, відкриваючи цілий ряд блискучого, яскравого, карнавального одягу.

– А чогось такого, щоб я не виглядала, як новорічна ялинка, немає?

– Якого?

– Без блискіток, – пояснила я.

– Домашнє плаття?

– Ну, на кшталт того.

Покоївка натиснула ще одну кнопку, і ряд пишних шат, немов конвеєром, вирушив за стіну, а на його місце з'явилося щось більш прийнятне. Знявши з вішалки довгу блакитну сукню з синьою вишивкою на подолі та ліфі, Террі піднесла її мені. Потім знову натиснула кнопку, і конвеєрний рух відновився.

– Спідня білизна? – і кістляві пальчики розгорнули переді мною пропоновану білизну. Я ледве стрималася, щоб не засміятись. Однак трусики з рукавчиками, на рукавчиках оборочки з кружавчиками – це останній писк моди.

Одягнулися ми, точніше, я під керівництвом моєї особистої помічниці, швидко. Потім я причесалася, й ми вийшли з кімнати. Террі вказала мені на кінець коридору та запитала:

– Вас проводити?

– Ні, не треба. Сама дійду.

– Тоді я вас чекатиму в спальні, щоб роздягнути, – і покоївка зникла в кімнаті, зачинивши за собою двері. А я пішла музейним коридором у бік бібліотеки. Нам із чоловіком слід серйозно поговорити, і бібліотека – саме те, що треба. 

Однак розмови не вийшло. Коли двері до приміщення безшумно відчинилися, і я увійшла, то краще б і не входила. Мій чоловік стояв обличчям до вікна, за яким прожектори освітлювали територію, і дивився на вулицю, а до його спини притулилася розкішна брюнетка.