Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

- Все так погано? - Застигла в очікуванні, відзначаючи те, що ми вже рушили, але мене практично не похитувало. Схоже, магія в цьому світі творить дива, і пересування в кареті може бути не тільки безпечним, а ще й комфортним.

- Не те що б... Просто імператор не любить деяких вольностей. А ще твій гардероб... Не подумай, що я якось хочу тебе принизити, але...

- Але він не з вашого світу, - закінчила за чоловіком, і той кивнув у відповідь. - Я здогадувалася, але не маю іншого, - розгублено знизала плечима, намагаючись побороти свою знервованість, вона віддавалася якимось теплом у долонях, а з огляду на нещодавні події, це не є добре.

- Я постараюся допомогти, - я вірила Кіріану, і була йому вдячна. - Тому я попросив сестру допомогти, і Мелінда обіцяла прибути до нашого столичного особняка, сподіваюся, нам утрьох вдасться підготувати тебе в максимально стислі строки, - я розгублено посміхнулася:

- Щиро дякую, - чоловік кивнув мені. - Але ти сказав про трьох. Ти, твоя сестра... А хто третій? - не те щоб я вважала себе генієм у математиці, але...

- Ріан. Ти маєш його пам'ятати з Іспанії. Він мій друг і за сумісництвом радник імператора, - непогані рекомендації в хлопця, мабуть, такому варто довіряти.

- Спасибі тобі, - мене не кинули в біді, а постаралися допомогти, а це однозначно великий і жирний плюс Веалірійському.

- Ти повторюєшся, - шатен посміхнувся вже більш упевнено, і я повірила, що в нас все вийде. Адже не відбере ж імператор у мене Філіпа? Я сподіваюся, глава держави вміє мислити розсудливо, і він зрозуміє, що я найкращий із варіантів для маленького дракончика.

До величезного особняка ми прибули, коли червоне сонце ховалося за обрій, і на вулицях уже загорялися магічні вогні. А варто було нам в'їхати на доглянуту територію парку, як нам назустріч вийшли ледь не всі мешканці розкішної оселі.

Сестру Кіріана я впізнала одразу ж. Мало того, що вони були дуже схожі, так ще й привітна усмішка, що осяяла її обличчя, була такою ж милою, як і описував її Веалірійський.

- Ласкаво просимо, - вона одразу ж обійняла брата і в очікуванні витріщилася на мене. От дідько, я маю вклонитися? Представитися? Ситуацію як завжди врятував шатен:

- Меліндо, знайомся, це Ліна, визнана мати дракончика з Террії. Ліно, це моя сестра Мелінда, - я постаралася якомога привітніше посміхнутися, і зовсім не очікувала, що мене занурять у найміцніші обійми:

- Спасибі тобі, Ліно! Спасибі за малюка! - Це було вельми несподівано, але від того не менш приємно, хоча мого досягнення в народженні Філіпа і зовсім не було.

- Ееее... Нема за що, - почувалася так, немов я вкрала чужу славу.

- Дівчатка, у нас дуже мало часу, давайте поквапимось, - сестра шатена обернулася на його голос і промовила здивовано:

- Але... Чому він не дракончик? - Так, а ось ми плавно переходимо до нашої основної проблеми, що стала причиною нашого швидкого приїзду до столиці. - Що сталося, Кір? - Я б теж хотіла це знати, але у Веалірійського, на жаль, не було відповіді на це запитання.

- Мел, давай ми це пізніше обговоримо? Є справи важливіші, - дівчина зосереджено кивнула, підбадьорливо погладивши мене по руці:

- Не бійся, ми впораємося і змусимо імператора змінити гнів на милість, - було б добре, бо не хотілося б одразу після приїзду стати персоною нон ґрата не тільки в столиці, а й у всій Діанії.

Цілу ніч ми провели в примірках, підгонках, фільтрації моєї "земної" мови та інших викрутасах, після яких мені хотілося просто звалитися на підлогу, забившись у риданнях, але мені не можна, я ж тепер майже леді. Що це означає мені поки що толком не пояснили, але я і не впевнена, що ці знання помістилися б у моїй набитій вщерть голові.

Тепер головне нічого не переплутати.

За сорок хвилин до години "Х" ми вже тупцювали в приймальні імператора, чекаючи, поки той звільниться після наради, на якій був присутній і Кіріан, я ж із Філіпом на руках і нервовою Меліндою міряла кімнату кроками.

- Його Імператорська Величність чекає на вас в кабінеті, прошу пройти за мною, - серйозний, наче диктор новин, секретар, вказав мені на двері, пропонуючи сестрі Веалірійського зачекати нас тут.

Уф, тільки б не зіпсувати все з самого початку. Але як то кажуть: ми припускаємо, а боги вирішують.