Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна поставила собі за мету бути на обіді якомога непомітнішою — тихою сірою мишкою. Вона вже втомилася бути у центрі уваги — добром це не скінчиться. Але залишатися зовсім непомітною не вийшло. Вона виділялася хоча б тим, що була єдиною жінкою, запрошеною на трапезу.

Король сидів на чолі столу в оточенні вельмож. Вони розмовляли про державні справи, у цих дискусіях брав участь і Тайлер. Поліна хоч і намагалася зрозуміти суть обговорень, але виходило не дуже. Цей захід, кажучи земною мовою, був діловим ланчем. Присутність молодих дівчат зовсім не передбачалася. Не важко здогадатися, що рішення запросити на обід Поліну народилося у короля спонтанно. У неї закралася підозра, що він зробив це з єдиної причини — не хотів випускати її з поля зору доти, доки не перевірить на сфері Гольца.

Навіть дивно, як це він прислухався до прохання Поліни і дозволив невеликий перепочинок. Міг би зажадати пройти перевірку негайно. Але, мабуть, йому це приносило задоволення, як коту, який грає мишкою. Дає їй відбігти на кілька кроків, а потім знову ловить, притискаючи лапою до підлоги. Мишка встигає сповнитися надії, що вдалося втекти від кота, але це лише видимість. Насправді вона попалася. Як тільки він награється — з'їсть. Ось і Поліна хоч і випросила собі відстрочку, але, як і раніше, перебуває в абсолютній владі короля.

Його Величність, здавалося, був повністю захоплений бесідою з вельможами, але зрідка все ж таки переводив на Поліну погляд. В його очах не було відкритої загрози, але щось не менш небезпечне, від чого пропадав апетит. Поля б із задоволенням відсунула від себе тарілку з королівським частуванням, але ж сама особисто скаржилася, наскільки голодна. Тому доводилося зображати ентузіазм і розправлятися з місцевими делікатесами. До речі, куріпки з яблуками, а також кролик під сметанним соусом, овочеве рагу, випічка — все було надзвичайно смачне.

Під час чергової зміни страв король покликав до себе одного зі слуг і щось тихо сказав йому. Невдовзі Поліна зрозуміла, що за наказ віддав Його Величність — розпорядився запросити блазня. Чи звичайна це практика, чи таким чином король хотів розважити «сумну панянку», Поля не знала.

Блазень, одягнений у строкатий безглуздий костюм, сипав плоскими жартами.

— А знаєте, як я вирішив прибути на завтрашній бал? Верхом на моїй ослиці.

Мабуть, тут треба було сміятися.

Акробатичні трюки виходили в нього не краще. Але Поля посилала уявні молитви, щоб його виступ продовжився якомога довше. Чуття підказувало, що як тільки фонтан дотепності блазня згасне, король вирішить закінчити обід. А після закінчення обіду її чекає перевірка на сфері Гольца.

  Котра зараз година? Чи скоро вечір? Чи скоро з'явиться Ізіаль щоб передати обручку? Судячи з того, якими косим стали промені, що пропускалися мозаїчними вікнами, сонце вже досить низько. Давай, блазню, запалюй далі — потягни ще трохи час.

— Нещодавно моя матінка попросила написати її портрет. Я взяв полотно, вмочив хвіст моєї ослиці в фарбу…

— Досить, Карле, — перебив його король. — Іди.

Блазень вклонився і тінню вислизнув із зали.

Його Величність зробив короткий жест рукою, і вельможі, що оточували його, почали підніматися зі своїх місць. Всі. Як Поліна і думала, обід закінчено. Її уява жваво намалювала, що буде далі. Її приведуть до кабінету Ферміля до злощасної сфери. Змусять зняти рукавичку. Побачать, що обручки немає. Звинуватять у застосуванні забороненої магії... І тоді почнеться...

Поліна машинально, на автоматі, взяла в руки свій кубок, щоб допити пару ковтків напою, що залишилися. І раптом помітила на дні обручку. Це було так несподівано, що спочатку вона навіть своїм очам не повірила. До цього каблучки в посудині не було. Навіть незважаючи на темно-вишневий колір напою, вона все одно обов'язково її помітила б. Виходить, хтось із слуг опустив туди обручку, поки вона дивилася виступ блазня? То був переодягнений Ізіаль?

Хоча яка різниця? Головне — ось вона, рідненька. Серце радісно забилося. Вельможі вставали зі своїх місць і кланялися королю, чим створили необхідне прикриття, щоб непомітно, під столом зняти рукавичку, надіти каблучку і повернути рукавичку на руку.

Щойно операцію було завершено, Поліна теж підвелася зі свого місця і присіла в реверансі.

— Дякую за обід, Ваша Величносте.

— Ви встигли відпочити, пані Елайзо? В голові не паморочиться?

Можна подумати, якби Поліна відповіла: «так, паморочиться», її відпустили б ще трохи відпочити.

— Дякую, Ваша Величносте, мені набагато краще.

— Що ж, тоді ходімо в кабінет Ферміля. Нехай він закінчить те, що має бути зроблено за протоколом.

Поля слухняно пішла за королем. Тайлер, певна річ, теж приєднався до процесії.

У кабінеті секретаря нічого не змінилося. Хіба що сам секретар, який уперше дивився на Поліну з поблажливістю, тепер поглядав з побоюванням. Боїться, що вона знову знепритомніє?

Він зняв хустку зі сфери Гольца.

— Це стандартна формальна процедура, — заспокійливо сказав Ферміль. — Абсолютно безболісна. Прикладіть до кристала праву долоню.

Поліна підійшла до столу, зняла рукавичку та поклала руку на сферу. Вона зовсім не чекала того, що сталося далі. Та й, вочевидь, ніхто не чекав. Щойно долоня торкнулася поверхні сфери, пролунав дивний тріск і скрегіт. Кристал під її рукою миттєво, просто на очах, розсипався в пил.

Очі Ферміля округлилися. Він завмер приголомшений. А на короля Поля навіть не наважувалася глянути.