Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Сильний та небезпечний чоловік. Спостережливий. Розумний. Його погляд вимагав правди. Вимагав відкритися. Вимагав віддати себе на поталу. Так. У цьому є щось привабливе, спокусливе. Здатися, капітулювати, довіритися. Викласти все як є. Без приховування. Нехай він вирішує, що з цим робити. Нехай він вершить твою долю. І тобі не доведеться більше боротися. Не потрібно буде бути сильною. Він розпорядиться тобою за тебе.

Ні. Дякую. Таке було вже.

У голові сплив епізод трирічної давнини… Зимовий вечір. Поліна з Микитою на кухні. У тарілках щось із ресторану японської кухні. Щось смачне, але Поліні не лізе до рота. За вікном кружляє сніг великими пластівцями. Сніжинки повинні навівати новорічний настрій, але на душі інше почуття — безнадія.

Микита у піднесеному настрої — все говорить і говорить про роботу, про кар’єрний ріст:

— Мною зацікавилися там — нагорі.

І лише в середині вечері зауважує, що з Поліною щось не так. Тоді він ще помічав такі речі.

— Маленька, що трапилося?

Вона дивиться у вікно, не знає, як сказати, з чого почати.

— Розповідай, сонечко, — кладе він свою долоню на її руку. — Ми все вирішимо.

Під "ми" він має на увазі "я". Тоді Поліна ще вірила, що Микита справді може вирішити будь-яку проблему.

— Я перевірилася. Причина у мені. Це я безплідна.

Він зітхає чи то зі співчуттям, чи то з полегшенням.

— Ну нічого. Не сумуй. Зараз все лікується.

Лізе в гаманець, дістає кредитку.

— Їдь завтра в Люцернове, записуйся до кращого лікаря.

— Я вже була у Люцерновому. Пройшла купу обстежень. Лікарі кажуть, шанси майже нульові.

Він похмурішає. Замовкає. Мовчить так довго, що Поля не витримує. Сама починає говорити. Сама починає заспокоювати.

— Я спробую пройти ще одне обстеження. Запишуся до професора Кузьменка. Подейкують, він такі безнадійні випадки бере... Ще чула, що в Обласній відділення нове відкрили, спеціалізоване... Микито, не мовчи, га? Зрештою, завжди можна всиновити малюка.

— В Обласній? — невпопад перепитує він, і Поліна раптом розуміє, що ніхто її проблеми не вирішить. Боротися їй доведеться самотужки…

Тільки набагато пізніше вона здогадалася, що, мабуть, уже тоді Микита прокручував у голові свій спосіб вирішення цієї проблеми.

Ні, більше на ті ж граблі Поліна не наступатиме. Відкритися і довіритися, сподіваючись, що тебе зрозуміють і візьмуть твої біди на себе? Вона вже давно не вірить у цю наївну нісенітницю. У житті так не буває. У житті як в американських поліцейських серіалах: "все, що ви скажете, може бути використане проти вас".

Поля подивилася на короля якомога спокійніше.

— Ваша Величносте, я не приховую від вас нічого, що могло б завдати вам шкоди, — сказала стримано, роблячи акцент на останнє слово. Адже в неї справді і в думках немає комусь нашкодити. — Я готова пройти перевірку на сфері Гольца. У мене лише одне прохання. Щоб уникнути повторної непритомності, дозвольте мені спочатку пообідати і трохи відпочити. Я справді ще нічого сьогодні не їла.

Поліні треба було трохи потягнути час. Щойно вона отримає дублікат обручки, їй ніяка перевірка не буде страшна. Адже її всього-на-всього питали, чи немає в неї при собі зброї чи заборонених артефактів, і чи не володіє вона забороненою магією. І на те, і на інше питання вона відповіла чесно, і готова підтвердити свої відповіді, поклавши руку на цей їхній магічний детектор брехні.

Сірі очі сканували не гірше, ніж будь-який детектор.

— Що ж, Елайзо, зараз у малій залі якраз накривають для мене обід. Дозвольте запросити вас із нареченим розділити трапезу зі мною.

Поліна б, звичайно, віддала перевагу тихому перекусу у своїй кімнаті в компанії Глорі. Якщо Поля весь час буде на виду, як Ізіаль передасть їй обручку? Але треба розуміти, що відмовляти такому наполегливому запрошенню короля тут не прийнято, якщо не хочеш опинитися на пласі.

— Це буде честь для мене, Ваша Величносте.