Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

Ерін обійшла наше півколо значно швидше, ніж Майкл, — частково тому, що не всі з нас тиснули їй руку. Люсі, наприклад, увесь час демонстративно зав’язувала шнурівки на черевиках. Коли Ерін підійшла до мене, я простягнув руку.

— Дуже приємно, — сказав я.

Це наш таємний код, яким я сподівався звести все на жарт.

Ерін не всміхнулася. Натомість потиснула мені руку, а тоді притягнула до себе, легенько пригорнувши в одноруких, холодних обіймах.

Її тепле дихання залоскотало мені щоку, коли вона сказала:

— Це гроші родини, Ерне.

То були настирливі, украдені слова. Майкл сказав мені те саме тієї ночі, коли ми поховали Алана. «Це наші гроші». Я знав, що це означає. Він заслужив їх. Він убив заради них. Він оголосив своє право власності, але пропонував мені частку за мовчання. Не знаю, що я чекав почути від Ерін, коли вона прихилилася до мого вуха: щось вибачливе, або щось спокусливе, або, може, щось вибачливо-спокусливе. Та я не чекав, що вона виконає роль Майклового вісника, коли він просто всміхнувся й запропонував мені випити пива. «Це гроші родини, Ерне». Може, десь там крився натяк на те, що станеться зі мною в разі непокори? Я не був певен. Її погляд був відкритим, без тіні погрози. Може, це просто попередження. Перш ніж я встиг вирішити, як відреагувати, Ерін пішла геть, та й навряд чи я запитав би щось у неї на очах у всієї родини.

Наше зібрання швидко розбилося на дві групи. Люсі та Софія підступили до нас із Майклом. Люсі явно не хотіла випускати Майкла з поля зору, тоді як Софія, мабуть, просто хотіла переконатися, що я не ляпну нічого про гроші, перш ніж вирішу, ділитися з нею чи ні. Ерін стояла з моєю матір’ю та Марсело. Намагаючись не надто витріщатися на них, я спробував прочитати вираз обличчя моєї матері. Він здався мені незнайомим, тож я вирішив, що це має бути лагідність і приязність. Евонна підійшла до групки Ерін, а Енді, кілька секунд потупцювавши на місці, поплівся до нас.

Майкл, схоже, зрозумів, що мусить задати тон бесіді й заговорити, інакше всі мовчатимуть. Почав він з буденної розповіді про те, як змушував Ерін зупинятися на кожній заправці, щоб посмакувати різні шоколадні батончики.

— І де були найкращі?

Я пообіцяв собі бути з Майклом настільки чемним, наскільки він буде зі мною, тож спробував підтримати розмову.

— На жаль, дослідження не дало переконливих результатів, — кивнув він, а тоді поплескав себе по животу. — Треба накопичити більше даних.

Люсі розреготалася, трішки переборщивши з гучністю.

— А що це за вантажівка? — запитала Софія. — У запрошенні ж писали про гірськолижний курорт. Я здивована, що ви взагалі сюди доїхали.

— Там, де ми орендували автівку, не було нічого путнього. Потрібен був фургон, але в них виявилося лише це. Можна було взяти машину Ерін, але в її гетчбек не помістилися б усі мої речі. Завтра я мав платити за місце на складі, а вони вже й так витягнули з мене всі гроші. Тож у цій вантажівці фактично вся моя вітальня. Ми трохи нервувалися через дорогу, але це потужна конячина.

— Ти що, своє крісло сюди привіз? — засміявся Енді.

Я міг думати лише про те, як мені ріже вухо Майклове «ми».

— Я просто заплатила б за ту камеру схову. Ти притягнув сюди всі ті речі, щоб заощадити кілька доларів? — запитала Софія.

— Як на мене, це розважливо, — пробурмотіла Люсі. — Я гадала, більшість наших…

— У них була тільки ця вантажівка, — вів далі Майкл, наче й не чув її. — І, звісно, ми домовилися про хорошу знижку. Наступного тижня перевозитиму свої речі, тож вона мені ще знадобиться. Одним словом, переваг було більше.

— Можеш скористатися моєю камерою, якщо треба, — сказав я, почасти щоб заповнити незручну паузу, а почасти тому, що майже його не слухав.

Краєм вуха я відчайдушно намагався підслухати, про що Ерін говорить з Евонною. Корисна порада: ніколи не шепотіть таємниці, у яких є свистячі, бо сичання розноситься дуже далеко. Я чув, як Евонна сказала щось про «залишитися в різних спальнях», але не міг зрозуміти — чи вона питає, чи стверджує. Я шкодував, що підслухав саме цю частину, але вже нічим зарадити не міг. Зненацька усвідомив, що Майкл і Софія допитливо дивляться на мене. Лише тоді збагнув, що сказав, і мимохіть подумав, що Майкл зараз скаже: «Уже користуюся».

— Я запам’ятаю, брате, — сказав натомість він.

— Я кидаю курити, — бовкнула раптом Люсі.

Майкл глянув на неї, як дивляться на дитину, котра не дає спокійно випити вина, вимагаючи в усіх дивитися, як вона робить «колесо», і сказав:

— Молодець. — Він явно шкодував, що Люсі не дитина й не може піти у свою кімнату. — То як ви тут розважаєтеся? Не подумайте, мене дуже тішать ресторан і бар, але я не збираюся сидіти всі вихідні в чотирьох стінах.

— На даху є джакузі, — сказали ми з Енді хором.

— Агов! Усі сюди! — покликав нас Марсело.

Люсі обігнала Енді блискавичним маневром, гідним «Формули-1», щоб опинитися біля Майкла. Ми із Софією пленталися позаду.

— Ти червонієш, — тихо вколола мене Софія. — Що таке, знаменитість зустрів?

Я похитав головою.

— Просто не розумію, що відбувається. Я чекав чогось іншого.

— Я теж. — Софія наморщила носа. — Cuidado.

Попри те що я не знаю іспанської, Софія має звичку кидати випадковими словами. Це я чув уже кілька разів, тож знав його: «Обережно».

Приєднавшись до групи Марсело, Майкл підступив до Ерін, і та буденно застромила руку в задню кишеню його джинсів. Коли ми були в шлюбі (перепрошую, офіційно ми досі в шлюбі, тож треба було сказати щось на кшталт «коли ми були разом»), Ерін не надто любила всіх цих прилюдних пестощів. У неї було важке, місцями травматичне дитинство: Ерін виховував батько-одинак, який бив її, коли ніхто не бачив, і обіймав на людях. Через це вона не сприймала таких підкреслених виявів ніжності, бо підсвідомо вважала їх награними. Вона не довіряла таким жестам. Я кажу про це, бо ми з нею майже ніколи не цілувалися прилюдно і вже точно не встромляли рук у задні кишені одне одного. Зрідка вона могла покласти руку мені на спину. Саме тому її поведінка з Майклом здалася мені дуже штучною. Навіть демонстративною. Не знаю, робила вона це для мене чи для Люсі. Може,