Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

Розділ 13

Так, згоден, це було не аж таке приголомшливе відкриття, щоб закінчувати розділ на цьому місці. Ми всі знали, хто був за кермом. Як ми могли не знати? Люсі вже була тут, а Евонна не вижила б, якби не спланувала завчасно щось настільки важливе, як питання приїзду Майкла. Ніхто з нас не був здивований побачити Ерін за кермом разом з Майклом.

Перш ніж ви звинуватите мене в тому, що розтягнув момент, змусивши Ерін вийти з вантажівки лише після того, як Майкл привітається з нами всіма, я скажу, що Ерін володіє природженою здібністю тримати в напруженні. Хоча, найімовірніше, у цьому разі вона просто відчувала, що момент буде й без того незручний, тож не хотіла погіршувати ситуацію і вирішила посидіти в машині, поки Майкл не завершить свій королівський обхід.

Я дізнався про них за пів року після ув’язнення Майкла. Гадаю, був першим, а потім це якось просочилось і до решти рідних. Хоча чомусь завжди думав, що Люсі дізналася одночасно зі мною. Я уявляв, як вона в халаті стоїть біля дверей і радісно роздирає великий жовтий конверт із в’язниці (це очевидно, бо його явно розривали, шарпали, а потім клеїли знову), тоді як моя дружина сказала мені за нудним, здавалося б, сніданком, що планує проводити більше часу з моїм братом Майклом.

Гаразд, визнаю, що затягнув цей момент.

Якщо вам цікаво, то більшість моїх сніданків — нудні; я не знаю, як поїдання пластівців з молоком може бути захопливим. У мене було тільки три не нудні сніданки за все життя. Про два ви вже знаєте. Ще в одному фігурує сперма: я не знаю вас достатньо добре, щоб розповідати про таке.

Я часто чую, як люди кажуть, що шлюб загасив «вогник» у їхніх взаєминах. Так, наче це й справді розряд певної надприродної енергії, який можна випадково загасити або загубити. Хтось міг би також зауважити: якщо моїй дружині вдалося побудувати взаємини з моїм ув’язненим братом, спілкуючись із ним виключно телефоном та обмінюючись електронними листами (бо відвідувачів він не приймав), не настороживши мене, то наш шлюб помер уже давно. І я справді не збирався демонізувати її, бо це несправедливо, і це правда, що наш шлюб давно втрачений. Тієї ночі, коли Майкл навідався до мене з тілом на задньому сидінні, ми з Ерін уже спали в окремих кімнатах. Інакше вона побачила б гроші, які я швиргонув на ліжко. Але проблема була не у «вогниках». Проблема була в запальничці, кресалі та сірниках. Ми не загубили їх — їх забрали. Річ була не в тому, що ми втратили вогник, а в тому, що нам більше не було чим його розпалити.

— Я не хочу хитрувати, тому кажу, — пробурмотіла вона за тим сніданком.

Говорячи це, Ерін крутила обручку на пальці. Можете вважати це метафорою нашого приреченого шлюбу, але тоді я звернув на це увагу, бо зненацька усвідомив, наскільки вона схудла. Щоки та стегна часто відбивають дрібні життєві злети й падіння, утім коли ви бачите це по руках… Я й до цього знав, що ми з нею поволі худнемо, але раніше стягував з неї обручку так, наче заводив бензопилу. Дивлячись, як вона бовтається в Ерін на пальці, я зрозумів, що насправді з нею роблю. Не зрозумійте мене хибно, жодної драми не було: ми не кричали й не кидалися тарілками. Проте ми досягли тієї позначки, коли навіть життя під одним дахом робило щось із нами обома. Може, якби вона не крутила обручки на пальці, я сказав би їй щось інше.

— Ти можеш робити, що хочеш, — мовив лише.

Ерін обдарувала мене однією з тих усмішок, які зраджують неусміхнені очі, а тоді попросила не розповідати поки що Люсі.

Мені не хотілося більше нічого в неї запитувати. Не за сніданком. А після того я щоразу відкладав, і так ніколи й не запитав нічого. Звісно, я про це думав. Іноді мені було цікаво, чи це тому, що вона просто любить небезпеку. Я читав, що жінки нерідко закохуються у в’язнів-смертників і що деякі з ув’язнених навіть мають по кілька дружин. Або, може, їй потрібен був чоловік, який не покидає своєї камери. Зрештою, ці стосунки мали цілком реальні й непорушні кордони, тож Ерін не доводилось хвилюватися про інші речі — ті, які зруйнували наш шлюб. Майкл просто не міг мати моїх вад, бо він узагалі не з’являвся в її житті. Я перебрав у голові всі можливі варіанти, повірте. Я навіть думав, що вона могла настільки влитися в нашу сім’ю, що підхопила ту надмірну Каннінґемську відданість і тому стала на бік мого брата. Може, вона від самого початку вірила йому, а не мені. Може, у нього було кресало. Коли мене охоплювали гіркота і злість, яких я щосили намагаюся не відчувати, я питав себе, чи було в них щось спільне, до чого мені було зась. Ось це називається передвісником.

Зрозуміти Майкла було легше. Я завжди думав, що він просто хоче щось у мене забрати.

Поява Ерін хоч і не була несподіванкою, усе-таки мала надзвичайну вагу. Тому що в Майкла справді не було жодного відвідувача, не кажучи вже про романтичні зустрічі. Тими вихідними я не лише вперше бачив їх разом — вони теж уперше зустрілися після в’язниці. Їхні стосунки були загадкою для всіх нас, і думаю, що кожен уявляв їх по-різному. Називайте мене фаталістом або ж просто лінюхом, але я був радий опустити руки й пливти за течією. Я розумів, що вони тепер разом, хоч і не міг змусити себе назвати їх парою. Люсі, з її обвішаним ярликами одягом та рожевою помадою, яку можна було помітити в горах із гвинтокрила, вочевидь вважала, що досі може щось протиставити Ерін. Усі інші займали різні позиції на шкалі між «невірою» та «прийняттям», тяжіючи до позначки «скептицизм».

Зараз я описую себе спокійним, але не певен, чи був таким насправді. Пригадую, тоді я зненацька усвідомив, що Ерін і Майкл не провели ще жодної ночі разом, бо з виправного центру в Кумі, до якого їхати години дві, вона забрала його лише цього ранку. Мабуть, вона все-таки лишилася в мотелі з кусючими простирадлами, у якому я уявляв її минулої ночі. Не знаю, чому це здалося мені важливим — яка різниця, спали вони вже разом, чи ні, — але мушу зізнатися, що