Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Вони сиділи поруч, і хоч між ними було кілька метрів простору, Аліса відчувала, як цей простір зменшувався з кожним словом, з кожним поглядом. Вона не могла б сказати, що відчула тоді. Це була суміш тривоги і надії, бажання й страху, але, незважаючи на це, вона відчувала, що її серце було трохи відкритішим.

— Я боюся, — тихо сказала вона, — що я не буду достатньо сильною для цього. Для нас. Для тебе.

Артем взяв її за руку, і його дотик був спокійним і впевненим.

— Ти не повинна бути сильною весь час, Алісо, — сказав він. — Ти не повинна все тримати в собі. Ми з тобою, і якщо треба — ми будемо сильні разом.

Ці слова стали для Аліси рятівним колом, в яке вона змогла вхопитися, щоб не втонути в своїх сумнівах. Їй не потрібно було все контролювати, і не потрібно було бути ідеальною. Вона могла дозволити собі бути вразливою, і це вже було великим кроком.

Вони сиділи мовчки ще довго, але цього разу між ними не було відстані. Навпаки, їхня тиша була тепла і затишна. Вони зрозуміли, що їхній шлях — це не одразу результат, це процес, і, можливо, цей процес тільки починається.

Розділ 36: Нові горизонти

Зранку, коли сонце тільки починало підніматися над горизонтом, Аліса сиділа біля вікна своєї кімнати, спостерігаючи за світанком. Всі її думки були пов’язані з останніми подіями. Вона все ще не могла повністю прийняти, що її життя змінилося, і що її стосунки з Артемом стали важливою частиною цього процесу. Вона відчула, як нарешті відкривається для нового, незнайомого їй світу — світу, де вона може бути собою.

Артем теж був у процесі змін. Він давно зрозумів, що те, що відбувається між ним та Алісою, більше, ніж просто короткий спалах емоцій чи тимчасова пристрасть. Це було справжнє випробування, яке потребувало глибшого розуміння і терпіння. Але, незважаючи на всі труднощі, він відчував, що готовий йти через усе разом з нею.

Цього дня вони зібралися разом для того, щоб поговорити про їхнє майбутнє. Вони не знали, що чекає їх попереду, але були впевнені, що їхні шляхи тепер тісно переплетені.

Аліса запросила його на прогулянку в парк, де вони часто зустрічалися, коли все тільки починалося. Тепер це місце стало для них особливим, як свідок їхніх перших серйозних розмов і моментів близькості.

— Що ти думаєш про нас? — запитала Аліса, коли вони присіли на лавку, що стояла під старим дубом. Її голос звучав тихо, майже невиразно, але в ньому було багато емоцій.

Артем подивився на неї, його погляд був спокійним, але в ньому можна було прочитати рішучість.

— Я думаю, що ми обоє змінюємось. І це нормально. Ми не можемо залишатись на місці, нам доведеться пройти через багато всього. І це не буде легко. Але я хочу бути поруч з тобою, Алісо, і бути чесним з тобою. Я хочу йти з тобою через це.

Аліса слухала його і відчувала, як у її серці виникає легкість. Це була вперта надія, яка зміцнювала її віру в те, що вони можуть бути разом, попри всі труднощі. І хоча вона все ще відчувала страх, цей страх не був таким великим, як раніше.

— Я готова спробувати, Артем, — сказала вона, глянувши в його очі. — Я готова йти вперед, не знаючи, що чекає нас, але я хочу, щоб ти був поряд.

Артем посміхнувся і взяв її за руку. Його дотик був теплим і впевненим. Вони не сказали більше нічого, але в тій тиші було все: розуміння, підтримка і бажання пройти цей шлях разом.

Цей день став для них символом початку нової глави. Вони не знали, що чекає їх попереду, але тепер вони були готові разом зустрічати будь-які труднощі, бо між ними вже не було масок, тільки реальні почуття і відкритість.

Розділ 37: На межі можливого

Вони стояли на межі нового етапу. Аліса, наче зовсім інша людина, дивилася на Артема, відчуваючи, як його присутність стає для неї незамінною. Вона більше не боялася відкрито говорити про свої почуття, навіть якщо це означало бути вразливою. Артем, в свою чергу, відчував, що ця відвертість стала для них обома чимось дуже важливим — не лише у стосунках, але й у житті.

Того дня вони домовилися зустрітися після уроків. Зазвичай Аліса залишалася після школи, працюючи над завданнями, а Артем — на тренуваннях. Але цього разу було важливіше поговорити, ніж займатися звичними справами. Вони зустрілися в парку, де знову опинилися під старим дубом, але атмосфера була зовсім інша. Цього разу їхня розмова була серйозною.

— Що нам робити з усім цим, Алісо? — запитав Артем, його голос звучав важко, але й з певною рішучістю. — У нас вже не буде такого часу, коли ми можемо просто відкидати свої почуття або приховувати те, що відбувається між нами. Ти це розумієш?

Аліса подивилася на нього, відчуваючи, як її серце б’ється швидше. Вона була готова до цієї розмови, хоча і боялася того, що вона може змінити їхній стан.

— Я розумію, — відповіла вона тихо, але з рішучістю в голосі. — Але я не знаю, як це буде далі. Чи зможемо ми справитися з усім цим? Ти ж знаєш, як важко мені даються зміни.

Артем нахмурився, але одразу ж відчув, що потрібно бути відкритим.

— Я знаю, — сказав він, — але це не буде легко для жодного з нас. Це не буде магічним рішенням. Проте я вірю, що разом ми зможемо пройти цей шлях.

Аліса ще раз глянула на нього, її очі були сповнені сумнівів, але також і рішучості.

— І що ми маємо робити? Як ми продовжимо?

Артем зробив коротку паузу і важко зітхнув, знову дивлячись на неї. Її відкритість надавала йому сил.

— Ми повинні йти вперед. Приймати один одного такими, якими ми є, і не боятися того, що буде далі. Я готовий до цього. Ти?

Відповідь Аліси була короткою, але від того ще більш важливою для них обох.

— Так, я готова.

Того вечора вони пішли додому з відчуттям, що щось нове і важливе народилося між ними. І хоча вони ще не знали, що чекає попереду, вони більше не боялися невизначеності. Вони були готові пройти цей шлях разом, спільно долати всі труднощі, що постануть на їхньому шляху.