Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Усе ж таки це військові машинки і вони не були призначені для розбору, тож моя здатність давала змогу демонтувати все зайве вельми швидко. Слідом за бронею настала черга гармат. Самі малі кінетичні гармати являли собою вельми цікаву конструкцію.

       Інженери постаралися на славу і в малий об'єм і вагу впихнули вельми грізне знаряддя. Гармата могла прицільно вести вогонь на відстані трьох кілометрів. Вбудований тактичний і балістичний комп'ютер дозволяли йому як маневрувати, так і атакувати на великій швидкості. 

      Єдиним недоліком був маленький накопичувач і обмежений хід дрона. Заряду енергонакопичувача вистачало трохи більше ніж на сто кілометрів у форсованому режимі. Щоправда, і швидкість при цьому була понад півтори тисячі кілометрів на годину.

      У режимі економії не ґвалтуючи антигравітаційний двигун хід дрона був близько п'ятисот кілометрів. Це дозволяло йому нормально патрулювати острів близько половини доби, а далі він ішов на зарядку сюди в ангар.

      Знявши з нього загалом понад півтонни ваги, ми збільшили його запас ходу приблизно в півтора раза. Але це не враховуючи нашої ваги, з нами він міг пролетіти всього кілометрів вісімдесят більше в режимі економії. Тож нас такий стан речей не влаштовував.

     Але тут ми могли досить швидко виправити цю проблему. Усе таки цей старий космічний корабель використовувався не тільки для базування цих дронів, а й для дрібного ремонту. А заміна накопичувача якраз до дрібного ремонту і належить. 

        Тож не дивно, що на складі нам вдалося виявити два десятки нових накопичувачів, згідно з логами корабля, лише місяць тому привезли нові витратні матеріали. Ось ми і зайнялися встановленням накопичувачів.

     Згідно з нашими розрахунками для того, щоб дістатися літаючого строва, повинно вистачити встановлення чотирьох нових накопичувачів. А вони тут були вельми нелегкими, кожен важив не менш як тридцять кілограмів. 

      Як виявилося заради економії використовували застарілі накопичувачі. Приміром накопичувачі з наших скафандрів за ємності лише вдвічі меншої важили близько півтора кілограма. Так що різниця відразу помітна.

     Поки ми потрошили перших два дрони, перетворюючи на транспорт для себе, прибула двійка дронів з патрулювання. Щоб нічого не запідозрили завчасно, Ліка змінила двом дронам-спостерігачам ідентифікатори і запустила замість тих, які ми переробляли. Навряд чи хтось нападе на острів зараз, а отже ніхто й не помітить, що замість бойових дронів літають спостережні.

        Уся переробка і перепрограмування дронів зайняло у нас всю ніч і більшу частину ранку. Спочатку здавалося, що тут нічого складного, ну зняли зайве, сіли і полетіли. Але як виявилося, все було не так просто.

       Тільки-но ми спробували підняти дрон у повітря, як виявилося, що він став практично некерованим. А все через змінену масу, тепер він просто не міг правильно розподіляти навантаження на антигравітаційні подушки.

      Ліці довелося ледь не з нуля писати програми для управління дронами.  А після виловлювати різні помилки. На жаль, у неї не виявилося готових варіантів, а тому все писалося повністю вручну.

     У Ліки була універсальна програма для управління будь-яким повітряним універсальним транспортом, але вона була розрахована на наявність хоча б примітивного ШІ, тут же в дронах ШІ і не пахло, стояли звичайні, нехай і потужні комп'ютери.

      Після модернізації ми вирішили трохи перепочити. Адже на нас зараз чекав один найскладніших етапів, дістатися до ширяючого острова. Ліка прогулявшись на поверхню для впевненого контакту із супутниками, визначила, що острів зараз трохи змістився південніше, і нас тепер відділяє не тисяча кілометрів, а майже тисяча двісті кілометрів.

     Слава богу, що коли ми встановлювали накопичувачі на дрони, то розраховували про всяк випадок на півтори тисячі кілометрів на середньому ходу. Тож енергії на політ мало вистачити.

      Поспавши кілька годин, ми вирішили висуватися.  Летіти нам належало досить тривалий час. Швидкість економічного ходу у дрона була всього сто кілометрів на годину, у середньому режимі він міг видавати близько трьохсот кілометрів на годину, тож нам належало летіти понад чотири години. За час нашого відпочинку острів зсунувся на кілька десятків кілометрів від нас.

     Зарядивши повністю накопичувачі дронів і скафандрів ми за допомогою ременів закріпили себе в дронах і злетіли. Перших двадцять кілометрів ми вирішили подолати під водою, щоб піти подалі від суші. Таким чином ми зменшували шанси, що нас зможуть випадково виявити.

      Хоч ми знову й активували маскування на скафандрах, але розтягнути його ще й на дрон не було жодної можливості. Після того, як ми злетіли з під води, Ліка, знову підключившись до системи безпеки, зламала сегмент адміністративної мережі в місцевості, де ми перебували, і передала наші дрони на охорону цього сегмента. 

      Чотири дрони ж із цього сегмента вирушили на патрулювання острова, який ми покинули. Таким чином Ліка легалізувала перебування наших дронів не за координатами, прописаними в базах.

      Ще не раз нам доводилося зупинятися і чекати, доки Ліка не зламає черговий сегмент адміністративної мережі і не передасть наші дрони в цей сегмент. Тож моя попередня оцінка в чотири години виявилася вельми оптимістичною.

     Уже минуло понад п'ять годин, а ми тільки подолали трохи більше половини шляху. Так і йшов наш шлях і далі спокійно без пригод. Але з якихось невідомих мені причин один місцевий птах вирішив взяти мій дрон на таран. І все б закінчилося лише славною смертю птаха, якби не одне але.

      Цей тупорилий птах примудрився знайти єдине слабке місце нашої конструкції дрона і пошкодити проводку, що веде від запасних накопичувачів до антигравітаційного двигуна.

     Майже відразу мій дрон зупинився і почав перекидами летіти вниз. Зробити хоч щось не виходило, я ледь не знепритомнів від різкого зростання перевантаження. Одна справа летіти по прямій інша справа робити більше десяти перекидів на секунду на швидкості трохи більше трьохсот кілометрів на годину.