Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Хлопці теж не могли нічого вдіяти, все сталося занадто швидко. Прискоривши сприйняття за допомогою пси-енергії, я зміг нарешті хоч щось думати. У цей момент я був уже на висоті півкілометра від поверхні океану і дуже швидко до нього наближався, незважаючи на прискорення свідомості.

      Я одразу зрозумів, що нічого не встигну зробити з дроном для нормалізації ситуації, а тому вирішив покинути його, прихопивши найцінніше, а саме накопичувачі. Знищивши ремені безпеки і кріплення накопичувачів, я за допомогою телекінезу викинув себе і накопичувачі з дрона.

       Моєї швидкості трохи не вистачило при обертанні дрона і мене дуже сильно приклало по спині його корпусом. Лише щит скафандра дозволив уникнути серйозної травми. Коли я прийшов до тями після зіткнення, я опинився лише за кілька метрів від поверхні води.

       Було вже пізно щось робити, підтягнувши до себе накопичувачі, я приготувався до удару. Щит зміг погасити більшу частину кінетичної енергії, але все одно удар був дуже сильний. Після нього настала досить сильна дезорієнтація.

      Лише через кілька хвилин я зміг нормально усвідомлювати себе і на допомогу наноботам активував мільєр у своєму організмі. Через півхвилини стало легше і я зміг думати нормально. Як виявилося, незважаючи на те, що сталося зі мною, я не розвіяв телекінетичну хмару, і накопичувачі продовжили плисти поруч зі мною. 

      Подивившись на показники скафандра, я зрозумів, що перебуваю вже на глибині вісімдесяти метрів. Перевіряти на практиці, чи такий міцний насправді скафандр і чи витримає він тиск води, я не хотів, а тому став допомагати собі телекінезом спливти до поверхні.

      Але як виявилося, це не всі проблеми. Мною зацікавився місцевий мешканець, який вирішив явно спробувати мене на смак. Сам він був чимось кальмароподібним, раза в півтора більшим за мене на зріст.  На щастя, він виявився досить боягузливим і, втративши одне щупальце, поспішив поплисти куди подалі.

       На глибині тридцяти метрів мене зустріла Ліка. Вона одразу, щойно мій дрон почав перекидатися, кинулася в моєму напрямку, ось і підібрала мене, після чого злетіла знову над поверхнею океану.

   —  Не можеш ти без проблем прожити й тижня,- промовила сварливо Ліка.

     —  А я що винен? -- вимовив я у відповідь Ліці, - Цей чортів птах з'явився з нізвідки і потрапив своєю чортовою мордою прямо в проводку.

     —  Так я хіба тебе лаю? - запитала Ліка, - Гаразд, я дивлюся, ти молодець, що вирвав із собою накопичувачі, це буде доречно, а то на двох нас енергії може й не вистачити. 

     —  Це так, тільки-но зміг прискорити свідомість, одразу зрозумів, що дрон уже не врятувати, і на думку спала ідея про катапультування. Що я і зробив, прихопивши найцінніше, - відповів я Ліці, - До речі, там на глибині мною хтось хотів поласувати, довелося його приголубити.

     —  Гаразд бери на себе управління, а я займуся підключенням твого блоку накопичувачів, -- сказала Ліка і перекинула управління на мене, Дрон на частку секунди сіпнувся, але я перехопив управління і вирівняв політ. 

    —  Ай, ай мем,- жартівливо відсалютував я Ліці.

         Хлопці ж у цей час супроводжували нас з боків. Трохи пожартувавши над подією, ми продовжили наш шлях, який, на щастя, пройшов без пригод. За кілька десятків кілометрів від літаючого острова ми знову занурилися під воду і попрямували вже до нього.

         Супутники показали, що саме зараз острів не супроводжував жоден із фрегатів і патрулювали його такі ж дрони, як у нас, тільки в початковій комплектації.

      Мабуть те, що острів постійно охороняє шість фрегатів, дещо не правдива інформація. Як виявилося, фрегати з'являються тоді, коли на острові відбуваються якісь важливі збори або конференція. А решту часу задовольняються звичайною автоматичною охороною.

     Опинившись під островом, ми вирішили трохи відпочити, та й мені потрібно було помедитувати, щоб повністю відновити свої сили. Все-таки я під час польоту постійно себе страхував за допомогою телекінетичного захоплення, адже ременів безпеки для мене на дроні Ліки передбачено не було.

     Другою ж причиною нашого відпочинку був час доби. Уже зараз був захід сонця в цій частині планети, а тому ми вирішили дочекатися доки сонце повністю не сховається за горизонтом. Темрява нам допоможе залишитися непоміченими під час проникнення на острів.

     Зараз на мене чекало вельми непросте завдання підняти трьох людей на двокілометрову висоту. Хлопці ж, об'єднавши сили, підніматимуть мене самого. Але ж після підйому потрібно ще й проникнути всередину, але тут уже буде завдання Ліки, чим вона, до речі, і займалася зараз.

         Щойно ми зупинилися під островом вона відправила мікродрони для проникнення на острів. І вже зараз отримала доступ до управління ремонтними дроїдами, і що найголовніше - до одного сектору антигравітаційної подушки острова. Там же знаходилися ходи для ремонтних дроїдів, ось саме туди ми і планували піднятися.

         Активувавши маскування в максимальному режимі ми стали підніматися в повітря за допомогою телекінезу. До речі, ось парадокс цієї техніки, щоб підняти самого себе, потрібно було витратити енергії як на підйом п'яти осіб такої ваги. Тож саме тому ми і піднімали один одного.

      Теоретично у мене вистачало енергії на підйом і себе, і хлопців, але впритул. Ризикувати я не хотів, а тому Троді з Невісом і займатимуться моїм підйомом. У повітрі довелося постійно коригувати наш підйом.

       Як виявилося антигравітаційні подушки створювали деяке гравітаційне спотворення локально в деяких місцях, збільшуючи силу гравітації. Сканери скафандрів цілком справлялися з виявленням спотворень, нам лише потрібно було їх уникати.

        На підйом довелося витратити практично цілу годину, причому більшу частину часу на останніх двадцять метрів, саме на такій малій відстані спотворення були найбільшими. Довелося прикладаючи величезні зусилля прориватися крізь них до вже відкритого проходу для ремонтних дроїдів.