Читати книгу - "Під куполом"

— Фредді, послухай, що ти верзеш, — сказав Расті. Слова виривалися з нього з харчанням. Боже, який важезний цей Тібодо. — Це божевілля. Де тут сенс? Хіба ти сам не розумієш, що…

— Притисни його руку до підлоги, — наказав Великий Джим. — Ліву.

Фредді виконав наказ. Расті намагався опиратися, але Тібодо міцно пришпилив його плечі, тож нічого з того не вийшло.

— Мені шкода, друже, що доведеться це зробити, але люди в нашому місті мусять розуміти, що всі терористичні елементи в нас під контролем.

Ренні скільки завгодно міг говорити, що йому шкода, але за мить до того, як він опустив підбор свого черевика — і заразом всі двісті тридцять фунтів своєї ваги — на притиснуту долоню Расті, Расті помітив інший мотив другого виборного, яким напнуло матню його габардинових штанів. Ренні отримував насолоду, і насолоду не просто ментального рівня.

А тоді підбор наступив й почав давити і горзати: важко, важче, страх як важко. Від натуги у Великого Джима скривилось обличчя. Піт набряк під очима. Закушений зубами, з рота йому стирчав язик.

«Не кричати, — думав Расті. — На крик прибіжить Джинні й теж потрапить у халепу. Йому ж хочеться, щоб я закричав. Неподарувати йому такої насолоди».

Але, почувши з-під підошви Великого Джима перший тріск, він закричав. Просто не міг стриматись.

Далі прозвучав другий тріск. А за тим і третій.

Великий Джим відступив, задоволений.

— Поставте його на ноги і доправте в камеру. Хай відвідає свого дружка.

Фредді роздивлявся руку Расті, вона розпухала на очах. Три з чотирьох пальців стирчали дико покривлені.

— Зломлені, — промовив він з очевидним задоволенням.

В одвірку відпочивальні з'явилася Джинні, очі величезні.

— Що це ви, заради Бога, тут таке робите?

— Заарештовуємо цього сучого сина за шантаж, за кримінальне ненадання допомоги і замах на вбивство, — оголосив Фредді Дейтон, тим часом як Картер піднімав Еверета, щоби поставити його на рівні. — І це лише для початку. Він чинив опір, і ми його вгамували. Прошу, дайте дорогу, мем.

— Ви сказилися! — заволала Джинні. — Расті, твоя рука!

— Зі мною все гаразд. Подзвони Лінді. Скажи, що ці бандити…

Продовжити він не встиг. Картер ухопив його за шию і виштовхав за двері з нахиленою головою. А у вухо Картер йому шепнув:

— Якби я мав цілковиту певність, що той стариган розуміється на ліках не гірше за тебе, я б тебе власними руками задушив.

«Якихось чотири дні — і вже такі переміни, — чудувався, спотикаючись, Расті, поки Картер волік його коридором, зігнутого майже навпіл під тиском важкої руки на карку. Його власна ліва рука перестала бути рукою, перетворившись на ревучий болем оцупок нижче зап'ястка. — Усього чотири дні, а стільки перемін».

Він загадувався, чи шкіроголовці — ким би або чим би вони не були — насолоджуються цим видовищем?

10

Було вже далеко по полудню, коли Лінда врешті натрапила на міську бібліотекарку. Лісса велосипедом поверталася до міста по шосе 117. Вона сказала, що балакала з вартовими біля Купола, намагалася витягти з них якусь додаткову інформацію про день побачень у п'ятницю.

— Їм не вільно точити ляси з міськими, але дехто з них піддається, — сказала вона.

— Особливо, якщо підійти з розстебнутими трьома верхніми ґудзиками на блузі. Схоже, що це дійсно дієвий стартер для розмови. З армійськими принаймні. А от морська піхота… Гадаю, я могла б з себе геть усе зняти і станцювати макарену, а вони навіть і вухом не повели б. Ці хлопці, мабуть, імунізовані проти сексапілу. — Вона посміхнулась. — Щоправда, і мене важко сплутати з Кейт Вінслет[385].

— То ти здобула якісь цікаві плітки?

— Ніяких, — розставивши ноги, Лісса сиділа на своєму велосипеді й через віконце з боку пасажирського сидіння зазирала до Лінди. — Вони й гадки ні про що не мають. Але дуже переживають за нас. Один спитав мене, чи правда, що вже більше сотні людей покінчили життя самогубством.

— Ти можеш пересісти на хвильку до мене в машину?

Посмішка Лісси поширшала.

— Мене буде заарештовано?

— Я хочу про дещо побалакати з тобою.

Лісса відкинула ногою сішку, поставила велосипед і сіла до машини, спершу відсунувши з сидіння блокнот штрафних квитанцій і недіючий ручний радар. Лінда розповіла їй про потаємний візит до похоронної контори і про те, що вони там знайшли, а потім про заплановану зустріч у пастораті. Відповідь Лісси була моментальною, безапеляційною.

— Я буду там, спробували б ви мене не впустити…

Тут ожило радіо, прокашлялось і почувся голос Стейсі.

— Екіпаж чотири. Екіпаж чотири. Спішно, спішно, спішно.

Лінда вхопила мікрофон. Не про Расті вона в цю мить подумала; подумала вона про дівчаток.

— Четвірка слухає, Стейсі. Кажи.

Те, що їй повідомила, знову ввімкнувшись, Стейсі Моґґін, перемінило Ліндину тривогу на суцільний жах.

— Маю дещо погану новину для тебе, Лін. Порадила б тобі кріпитись, але не думаю, що ти зумієш укріпитися перед такою звісткою. Заарештовано Расті.

— Що? — мало не криком перепитала Лінда, але почула її лише Лісса; Лінда забула натиснути кнопку «пас» на боці мікрофона.

— Вони посадовили його в кліть, до підвалу, де вже сидить Барбі. З ним усе гаразд, хоча мені здалося, ніби в нього зламана рука — вона розпухла, і він притискав її собі до грудей. — Стейсі знизила голос. — Це трапилось під час спротиву при арешті, так вони кажуть. Прийом.

Цього разу Лінда згадала натиснути кнопку на мікрофоні.

— Я зараз же буду там. Передай йому, що я їду. Прийом.

— Я не можу, — відповіла Стейсі. — Нікому більше не дозволено спускатись вниз, окрім офіцерів зі спеціального списку… і я до них не належу. Тут ціла купа звинувачень, включно з замахом на вбивство і співучасть у вбивстві. Не жени, як скажена, повертаючись до міста. Тобі все одно не дадуть з ними побачитись, тож нема сенсу тобі перекинутися десь разом з тачкою по дорозі…

Лінда тричі підряд натиснула на мікрофоні: спішно, спішно, спішно. А тоді промовила:

— Я побачу його, обов'язково.

Проте ні. Посвіжілий на вигляд після денного сну, на ґанку поліцейської дільниці її зустрів шеф Рендолф й одразу ж забажав, щоб вона здала йому свій значок і пістолет; як дружина Расті, вона теж опинялася під підозрою у підривній діяльності проти законного уряду міста і підбурюванні до спротиву.

«Чудово, — хотіла було вона йому сказати. — Заарештуйте й мене, посадіть в камеру до мого чоловіка».