Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

— Накинути на нього заклинання мовчанки, звісно ж, — спокійно відгукнулася Дарина, протираючи руки від крові вологою серветкою.  

— Розрізати його на дрібні шматочки, нанизати на шампур та підсмажити на мангалі! — не припиняла виплескувати із себе нові ідеї мавка. Схоже, хтось дуже зголоднів. 

— Заклеїти хрюкало клейкою стрічкою, — підійняла руку Меліса, проте її ніхто не бачив. 

Рогатий демон, почувши, з яким завзяттям мавка пропонувала його замордувати, замовкнув сам. 

— Запропонувати угоду, — спокійно мовила я, навіть не сподіваючись виділитись у цьому гармидері. 

— Засунути меч йому в...  

— Саме так! — сплеснула в долоні ректорка та поглянула на мене. — Запропонувати йому угоду. Тоді демон перейде на мову того, хто його викликав. І ніякої латини, — відьма мені підморгнула, ігноруючи важкі зітхання мавки. — П'ятірка за цей місяць з артефактів та заклинань ваша, студентко Гончарук. 

Тю, а я ж це просто так ляпнула. 

— Нашого гостя, — наголосила Ясміна Володимирівна, — ми поселимо у підвалі, де кожен із вас проводитиме із ним якийсь час. Ви навчитеся правильно взаємодіяти з демонами, контролювати страх та інші емоції, які можуть їх підкріплювати. І найголовніше, зустрівши одну із цих істот у майбутньому, їй буде складніше позбавити вас вашої душі. 

— Ви закриєте нас з оцим у підвалі?! — зойкнула кароока відьмочка. 

— Ти почула лише це, Саро? — ректорка вигнула брову. — Загалом так. Це піде вам на користь. Здолайте свій страх, інакше страх здолає вас. 

Мій страх просто так не викорінити. Він глибоко у мені засів. Хоча, можливо, ця практика справді чогось мене навчить, і Молох більше не матиме наді мною влади? Демон поки що не переходив до серйозних дій, продовжуючи надсилати листи про те, що ти моя і бла-бла-бла...  

Більше я не боятимусь, не трястимусь, мов листочок. Я здолаю тебе, ким би ти не був і де б не ховався. Тому гризи своє огидне яблучко, вовчику, бо «слабке ягня» зовсім не слабке, як ти думав. Тепер я вийшла на полювання. 

*** 

Після занять я вирушила до кабінету Ясміни Володимирівни. Усередині жевріла нова надія. Я намагалася сильно від цього не радіти, аби потім знову не розчаруватися, проте вона наповнила моє тіло таким теплом, й опиратися цим відчуттям було майже неможливо. 

Меліса пленталася за мною, втупивши погляд у підлогу. Її настрій знову змінився... 

Дійшовши до потрібних дверей, я піднесла руку, щоб постукати, проте за ними пролунав несподівано лагідний голос ректорки. 

Озирнулася на Мелісу, але вона знову кудись зникла.  

Тільки ми вийшли з кімнатки, де викликали демона, як мертва брехуха на моє запитання, де вона постійно шляється, почала розпинатися, що ритуал, який ми із Софією провели, завжди тримав її поряд зі мною. І вона справді завжди зі мною. Ага-ага. Пустий коридор за моєю спиною зовсім не підтверджував її слів. 

За дверима почувся хрипкуватий сміх Ясміни Володимирівни, і я прилинула вухом до дубової поверхні, намагаючись розчути з ким наша сувора ректорка так завзято щебетала.  

Невже у неї там чоловік? 

— Припини, доню, я завжди тобі рада, — з нотками страху у голосі сказала Ясміна Володимирівна. 

Доню? Хіба усі її діти не мертві? 

Ще переступивши поріг академії, я знала, яка трагедія трапилася з нашою ректоркою. Чотири роки тому вона втратила тут свою сім’ю — чоловіка та двох доньок. І сама ледве не віддала Богині Марі душу, провівши під завалами майже два дні, доки їй на допомогу не явився ковен. Те, що однією з її доньок була саме Меліса, я навіть не здогадувалася. Прізвища у них різні, а Софія нічого путнього про свою мертву подружку не розповідала або вважала, що я й без того була в курсі. 

Тоді з ким Ясміна Володимирівна розмовляла? З Мелісою? 

Духи не мали чіткої оболонки, навіть медіумам важко вийти з ними на контакт, а відьмам — і поготів.  

Думка про те, що ректорка прив’язала до себе привид іншої своєї доньки, змусила волосся на руках стати дибки. 

— Я не можу, доню, зрозумій мене, — вивів мене з думок слабкий голос за дверима. — Я відповідаю за цю нечисть. 

Я з натиском постукала у двері та, не дочекавшись дозволу, увійшла до кабінету. Тут панувала темрява, розбавлена крихітними промінчиками призахідного сонця, що проникали сюди крізь не щільно затулені темні штори. 

Невдоволення на обличчі ректорки змінилося на розгублення. Вона пройшлася долонею з довгими нігтями по чорному волоссю, прикрашеному сивиною, та присіла на шкіряне крісло. 

— Ви щось хотіли, студентко Гончарук? 

— Ви веліли мені зайти до вас після занять, — нагадала їй, а сама уважно оглянула кабінет на наявність чогось незвичного. Тут нікого, кого б я могла бачити, окрім нас двох, не було. 

— Так-так, — ректорка затарабанила пальцями по робочому столу. — Вам загрожує якийсь демон? 

Я прокашлялася, несміливо пройшла вглиб кабінету та сіла на крісло навпроти неї, почавши свою розповідь. Думала, мені буде складно говорити про зраду нашої матері, про те, як вона віддала душі своїх рідних дітей небезпечному демону. Слова зривалися з моїх губ, проте очі при згадці минулого більше не наповнювалися слізьми. Більше не було боляче. Я це пережила. Змирилася. 

Єдине, про що змовчала — це Меліса. Не хотілося зривати шкірочку з рани, що поступово гоїлася. Тим паче Софія викрала книгу Ясміни Володимирівни, заклинанням з якої я прив’язала дух її доньки до себе. Не впевнена, що за це нас погладять по голівці.  

Дослухавши мене до кінця та лише деколи перебиваючи, аби поставити запитання, ректорка відсунула шухлядку й дістала свою книгу. Жбурнула її на стіл і склала руки на грудях, пропалюючи мене незрозумілим поглядом. 

— Тут є інформація про демона, що тебе переслідує. Я допоможу тобі відправити його до пекла, але не тут і не зараз. — Вона зітхнула. — Можеш називати мене жорстокою, Орисю, після наступних моїх слів, але зрозумій мене правильно: я не можу наражати академію на небезпеку. Не можу допустити, щоб це місце знову відчуло на собі гнів демона.