Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Вона відвела погляд від блювотиння у траві і оглянула свої ступні. Вони були брудні, мокрі, з налиплою травою, але жодної крові на ногах не було. Йовіла миттєво вивільнилася з рук дівчини поряд і кинулася обдивлятися руки і нічну сорочку. Крові не було – тільки вода і бруд, а ще зелені сліди на сорочці – від трави, по якій вона повзла до ґанку. Але ж кров була! Точно була, вона ж не настільки з’їхала з глузду, щоб забути події, які трапилися всього кілька хвилин тому! 

Йовіла впала на коліна і почала сліпо обшарювати камені навколо. Ну труп куріпки ж то мав десь лишитися! Якщо кров ще могла їй примаритися у невірному світлі ліхтарика, то тепло пташки вона відчувала власною долонею. На каменях було пусто, тоді Йовіла опустилася на коліна і почала водити руками по траві. Десь вона точно має бути – можливо, закотилася аж до кущів?

 – Що ви робите?! – Йовілу знову вхопили за плечі і потягли вгору. – Навіщо ви.. Чому ви лазите по землі? Що взагалі трапилося? Скажіть мені, благаю! – Дівчина звучала вже майже істерично, і її долоні, які міцно обхопили руки Йовіли, помітно дрижали.

Йовіла вперше повернулася до незнайомки і вдивилася в її обличчя. Це дійсно була одна з конкурсанток – тендітна блондинка у старомодному одязі і з кремезною прислужницею. Зараз вона теж була вбрана дивно – у бальну сукню настільки світлого кремового відтінку, що в темряві вона здавалася білою і дуже скидалася на весільну. Краєм розуму Йовіла подумала про те, що деяких досвід нічого не вчить. Але зараз її займало дещо серйозніше за наївну дурість учасниць відбору.

 – Я… Тут була кров. Ви не бачили? 

Дівчина дивилася на Йовілу налякано. І вона не розуміла – чи через те, що десь була кров, чи через те, що Йовіла, цілком імовірно, з’їхала з глузду. Наречена принца відпустила руки Йовіли і відступила на крок. 

 – Тут не було крові. Я точно знаю, я бачила як ви повзли по галявині, а потім втратили свідомість. Тут, прямо під стіною… Я побігла до вас відразу після того, як ви впали, – дівчина похитала головою, і Йовілі стало моторошно. То, виходить, дійсно привиділося?

У всього цього мало бути якесь логічне пояснення. Йовіла осіла назад у траву. Вона має знайти хоч маленький доказ того, що все було направду. Йовіла уважно обдивилася камені і стіну, але жодних слідів чогось червоного на них не було, як і на траві. Куріпку знайти не вдалося, а магічний фон, якщо він і був, вона була побачити не в стані – її мізерних здібностей на це просто не вистачило би. 

Тож Йовіла врешті таки піднялася з землі. Вона майже повністю переконалася в тому, що її обдурили магією. От тільки хто це зробив, і навіщо? Скоріш за все, той дивний юнак з парку – саме він чомусь заговорив про куріпок, та й взагалі поводив себе дивно… 

 – З вами точно все добре? Можливо, покликати лікаря? – дівчина, про присутність якої Йовіла майже забула, знову заговорила. 

 – Що? Ні, ні, не потрібно. Дякую вам, – Йовіла посміхнулася. – Перепрошую, а як вас звати? Я впізнала ваше лице, але імена усіх конкурсанток ще не запам’ятала. 

 – Іола, – відізвалася дівчина і навіть присіла у легкому кніксені. Тільки тоді Йовіла нарешті помітила, наскільки вона юна – скоріш за все, конкурсантці не було й шістнадцяти. 

Іола виглядала як провінціалка в цьому своєму майже весільному платті, з зачіскою, яку придворна дама не зробила б навіть для прогулянки у парку і з дещо невмілим макіяжем. Іола виглядала так, ніби зі свого маєтку, де гуляла тільки в компанії няньки, коней і місцевих дітлахів, майже ніколи не виїжджала у світ. 

Йовілі Іола подобалася – щонайменше, вона впізнавала у ній саму себе у такому ж віці.

 – А мене звати Йовіла. Ходімо всередину. Мабуть, мені дійсно від втоми почали ввижатися різні дурощі…

Коли Йовіла нарешті вмостилася у своєму ліжку і закрила очі, певність у тому, що в палаці відбувається щось незрозуміле, тільки зміцнилася. Що ж, вона якраз прибула сюди для того, щоб розкрити усі таємниці весільного відбору. 

Снилися Йовілі маленькі куріпки у клітці, що билися крилами об ґрати і стікали чорною кров’ю.