Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- З кожним наступним разом буде легше, - чую шепіт десь за спиною. Проігнорувати його неможливо, то ж я обернулася на голос.

І хто б це міг бути?

- Еліме? Ти що стежив за мною?

- Есмо, я, на твою думку, зовсім ненормальний? Та я тебе боюся після того випадку на озері! – очі сміються.

- Не смішно. Ти мене відволікаєш.

Опустила очі в книгу, начебто в цьому є сенс. Я ж магічно читала щойно, тепер ось роблю вигляд, що вдивляюсь у слова. Відчуваю, що він ще не пішов, стоїть поруч, ще й дивиться на мене, моторошно від цього.

Не вірю, що це збіг обставин.

- Якщо нахилити голову у бік, буде легше, тільки з кожною новою книгою міняй бік. Не рекомендую читати більше десяти книг за один раз.

- Дякую за поради, врахую, - схилила голову, тримаючи в руках довідник про таємниці магії.

Ну так, куди ж таємничіше, ніби магія сама по собі не секретна. Але у книжці виявилося багато корисного. Сиджу, обмірковую інформацію. Найцікавіше і чіпляюче для мене – фенікс. У довіднику сказано, що власник такого вихованця унікальний у своєму роді. Він з’являється лише тоді, коли попередній фенікс вмирає. Причому їм необов'язково бути родичами, вихованці не успадковуються за кров'ю, вони обирають своїх господарів. І, судячи з інформації, феніксу не менше п'ятисот років.

П'ятисот! Це і до мого Фені стосується? Знову задумалася. Перетравлюю. Навіть схотілося перечитати знову.

- Не раджу читати повторно, - Елім усе ще поряд, тільки тепер сів за сусідній столик із книгою.

- Чому?

- Ти зітреш усе з пам'яті, а перезаписати не зможеш.

- Дякую, - якщо правду каже, то подяка заслужена.

- Додай до заклинання функцію пам'яті, тоді не буде бажання перечитати.

Я не знаю як це зробити. Варто про це сказати чи промовчати? Феня не міг таке прогавити. Сказав же, що книга буде у моїй голові, і я зможу цитувати. Може, я щось не так зрозуміла?

- Просто alles member додай наприкінці.

- Так дякую, - зробила вигляд, що і без підказки знаю.

- Ти сьогодні сама ввічливість, блискавками не розкидаєшся, он сидимо вже цілих десять хвилин поруч.

Не відповідатиму. У розмові я не зацікавлена, прийшла читати, цим і займуся.

- Ігноруватимеш мене й далі?

- Нічого, що я читаю тут?

- Чому ти заборонила мені говорити з тобою подумки?

- Я не хочу чути твій голос у голові. Може ти таки займешся своїми справами? Бо блискавки пущу в хід.

Я, звичайно, пожартувала. У бібліотеці не забороняється користуватися магією, але тільки для того, щоб дістати потрібну книгу з полиці або подібні дрібниці.

Елім так само сидить поруч, читає, причому, судячи з вигляду вдумливо і немагічно. Намагаюся розглянути, що написано на обкладинці книги. Невже? "Собор Паризької Богоматері".

- Дуже цікава книга, - він упіймав мій погляд. – Тільки шкода Есмеральду. Я вже знаю, який фінал її чекає.

Мимоволі проковтнула. Він пильно тягнеться до моїх очей, посилено намагаючись утримати зоровий контакт, але я відвертаюсь. Тремтіння в тілі немає, тільки пересмикує відчуття, як буває, коли побачиш щось неприємне. Дивно, ще недавно його погляд був м'якшим, здавався грайливим, навіть ласкавим.

- На твоєму шляху вже намалювався Квазімодо?

- Чому саме Квазімодо?

- Двох чоловіків, які готові за тебе побитися, я вже знаю. Має бути ще третій.

- Треба і собі в пам'яті оновити роман Гюго, я якось забула деталі.

Продовжую читати. Черговий довідник виявився менш цікавим. Здебільшого оновила у пам'яті те, що вже знала. У мене ж удома є ходяча п'ятисотрічна енциклопедія. Перші знання я отримала саме від нього.

Ну, я влаштую Фені вдома! За те, що не казав мені про свій вік!

Взяла наступну книгу, це вже четверта. Веду рахунок, щоб не перебільшити. Багато інформації про можливість стерти пам'ять, але жодних дієвих методів. Відриваюся від підручника і знову відчуваю погляд. Він навіть не намагається дивитись на мене непомітно.

- Еліме, ти знаєш, як стерти пам'ять?

- Навіщо тобі це?

- Я тільки-но дізналася, що так може робити будь-який маг, тільки заклинань тут немає. Ти їх знаєш?

- Це через того хлопця, так?

- Ні, - я відповіла надто поспішно, мало не вигукнула на весь зал бібліотеки. Здалося, що десь мій голос віддався луною. Елім посміхнувся.

- Краще цього не робити самостійно, можеш стерти потрібне, щось важливе, в тому числі власні знання про магію. Ігри із пам'яттю небезпечні.

- А як же чистильники стирають пам'ять людям? Вони також можуть видалити щось важливе?

- Там все інакше, стираються всі згадки магії, образи магів, але на місці цих спогадів з'являються нові. Чистильники знають свою справу.

Отже, якщо я знайду когось із них, то мені допоможуть стерти щось з голови? Цього я не сказала вголос. Залишу собі, щоб обміркувати.

- Не раджу цього робити. Крім того, вони читають думки, перезаписують, аж до того, що змінюють погляди. Наприклад, ти завжди любила каву, а після роботи чистильників, можеш від неї повністю відмовитися, ніби забути про її існування. І ще багато нюансів.

- Дякую, - я не дала йому продовжити, отримала достатньо інформації.