Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

– Не хотіла набридати. Даю тобі вибір, – посміхаюсь, а він дивиться на мене із запитанням. – Зранку – можна погуляти з однією дівчиною, ввечері – з іншою, – відповідаю як можна байдужіше. 

– А якщо ввечері я хочу ту саму дівчину, що і з ранку? – запитує задумливо та накручує на палець пасмо мого волосся, що вибилося з під шапки.

– Ну, тоді вважай, що тобі не аби як пощастило, – задоволена його словами, посміхаюсь і грайливо торкаюсь пальцем кінчика його носа. 

Слава бере моє обличчя у свої долоні. В його очах виблискує полум'я від вогнища по сусідству, але те що за ним, в глибині, горить ще яскравіше. Я відчуваю це кожною клітинкою свого тіла, які іскрять від його погляду, і готові вибухнути будь-якої миті від його дотику.

Він переводить погляд на мої губи й знову вдивляється в очі, наче просить дозволу, а потім його теплі губи накривають мої. Відчуваю на язику терпкий смак кави та тютюну, та це не дратує, а навпаки, заводить ще більше. Це не дитячий поцілунок у щоку, яким він дражнив мене сьогодні, і не перший не впевнений дотик  на початку нашого знайомства. Він міцніше притискається до моїх губ, поглиблює поцілунок, поки його язик пестить і дражнить мій. Хвиля пристрасті несеться через усе тіло, накриває нещасних метеликів в животі та збиває мене з ніг. Щоб не впасти, хапаюсь за куртку на його грудях. Я не просто приймаю його поцілунок, я відповідаю на нього, віддаючи всю себе.

– Зніміть собі номер, – доноситься з боку незнайомим голосом.

Слава перериває поцілунок, ще якусь мить дивиться мені у вічі й лише потім відпускає моє обличчя. Його рука одразу ж обіймає мене за плечі, зберігаючи тепло між нами. 

Поруч з Андрієм стоять ще троє хлопців.  Одного з них я знаю, це Денис, офіціант з кав'ярні, а двоє інших, ті самі, що були зі Славою, коли я поцілила у нього сніжком. Краще б я пришибла їх, тоді б зараз вони не заважали мені насолоджуватись поцілунком з цим красунчиком.

– Ти все ж таки вирішила його вилікувати? – каже хлопець у червоній куртці, а інші починають реготати.

Ніяковію від його слів та відчуваю, як стаю такого ж кольору, як і куртка жартівника. Посміхаючись, ховаю обличчя у Слави на грудях, а з його уст лунає: "Ідіоти".

Вони всі трохи старші за мене, як і Слава, хоча я навіть не спитала скільки йому років. Не знаю чим вони займаються по житті, але відпочивають вони весело. Я лише слухаю їх історії, усміхаюсь і ловлю на собі їх здивовані погляди, коли Слава в черговий раз цілує або обіймає мене.

Вдень більш ніж достатньо часу на катання, та натовпу на схилі зараз від цього не менше. Не зважаючи на це, хлопці вирішують не відкладати свої плани дружніх змагань через кількість людей, а просто переходять на іншу трасу, для більш досвідчених спортсменів.

Ось тільки несуть вони в руках не лижі, а сноуборди. Мою щелепу можна починати пенати ногами, бо зараз вона лежить на снігу. Мало того, що ці двоє ганяють на лижах, наче боги, так вони ще і в імпровізованих змаганнях на сноубордах беруть участь. 

Як і всі інші вболівальники, стою за парканом і спостерігаю, як учасники змагань піднімаються на бугелі. Як я зрозуміла, здебільшого всі вони місцеві і добре один одного знають, тому ці змагання для них прості дружні покатушки. Вдень вони всі працюють, а тому зібрались ввечері, щоб відпочити. У вихідні дні тут теж проходять вечірні катання та дискотека, але вони більше розраховані на туристів, бо не всі приїжджають відпочивати на тиждень, як ми. Багато людей приїздять лише на вихідні, а з найближчих містечок, так взагалі, молодь приїжджає на електричці лише на день, щоб покататися та потрапити на вечірку.

Під час першого етапу вони спускаються групами на час, і лише десятеро найшвидших будуть змагатись у фіналі. Мої Романенко, одні з найкращих, хто б сумнівався. Поки вони готуються до фінального спуску, біжу до лотків із сувенірами, щоб придбати хлопушку з різнокольоровим конфеті.

Весь час, діджей створює неповторну атмосферу, від ідеально підібраної музики, до веселих коментарів. Не здивуюсь, якщо він теж виявиться із цієї компанії, бо дуже влучно він жартує про хлопців і цей дружній захід. 

На горі видні лише темні плями, а моє тіло вже напружене наче струна від очікування. Уважно вдивляюсь в кожний силует, щоб розгледіти той, що змушує мене тремтіти, а коли впевнююсь, що саме Слава майстерно мчить одним із перших, починаю голосно кричати та стрибати, разом з іншими вболівальниками. 

Вперед виривається Слава, Андрій та Толік. З хлопцями все ясно, вони круті, а от Толік мене здивував. Сам невеликого зросту, за фахом здається програміст, має сидіти цілий день за ноутбуком, а ганяє так, наче і спить із дошкою в обнімку. На голові у нього довгі дреди, і навіть придавлені резинкою окулярів, вони ворушаться, як змії на голові у медузи Горгони. І хоч мені не подобаються такі зачіски, я не можу уявити його без них.

Хлопці майже доїжджають до фінішу, але з мого кутового ракурсу незрозуміло, хто лідирує, бо мчать вони пліч-о-пліч. Стягую з голови свою шапку, бо важкий помпон від стрибків бовтається що скажений. Підходжу ближче до фінішу і не витримавши, прокручую хлопушку, сподіваючись побачити різнокольорове конфеті, але замість блискучих папірців, з тубусу валить червоний дим. Спочатку злякалась, що купила щось браковане і вже думала викинути хлопавку, як помічаю напис з боку "Різнокольорова димова хлопушка". Оце я молодець, навіть не подивилась, що купила. Те, що мене налякало, інших привело в захват, і всі хто були поруч та опинились в диму, разом зі мною, почали кричати ще голосніше підбадьорюючі учасників.

Я вже була готова вітати Славу із перемогою, як він перед самою фінішною смугою звертає у мій бік.