Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

Як одного разу пояснив Двейну Гуверові його вітчим, «Воно не годилося. Тут якось само собою розуміється, що Гублер — негритоське прізвище».

Розділ 15

В той день Двейн Гувер непогано пообідав. Тепер він пригадав про Гавайський тиждень. Укулеле і таке інше вже не здавалися загадковими. Тротуар між автомобільною аґенцією і новим готелем уже не був батутом.

Він поїхав на обід сам у демонстраційній машині з кондиціонером — синьому «понтіаку» моделі «Ле Манс» з кремовим інтер’єром і ввімкненим радіо. Він кілька разів прослухав свою рекламу, яка доносила одну думку: «Ви завжди можете довіритися Двейнові».

Хоча після сніданку його психічне здоров’я значно поліпшилося, дав про себе знати новий симптом хвороби. Це була початкова ехолалія. Двейн виявив, що хоче повторювати вголос усе, що йому щойно сказали.

Тож коли радіо сказало йому: «Ви завжди можете довіритися Двейнові», — він повторив останнє слово.

— Двейнові, — сказав він.

Коли радіо сказало, що торнадо пройшовся Техасом, Двейн вголос сказав:

— Техасом.

Тоді він почув, що чоловіки жінок, зґвалтованих під час війни між Індією та Пакистаном, не хотіли мати нічого спільного зі своїми жінками. В очах чоловіків жінки стали нечистими, сказало радіо.

— Нечистими, — сказав Двейн.

Щодо Вейна Гублера, чорного колишнього в’язня, чия єдина мрія була працювати на Двейна Гувера: він навчився грати в хованки з Двейновими працівниками. Він не бажав, щоб його витурили з приватної території, де він тинявся біля вживаних машин. Тож коли з’являлися працівники, Вейн відходив до закутка із смітниками позаду «Голідей Інн» і зосереджено, неначе він санітарний інспектор, вивчав у контейнерах залишки клубних сендвічів, порожні пачки від сиґарет «Салем» і таке інше.

Коли якийсь працівник проходив мимо, Вейн повертався до вживаних машин і вирячував очі, мов почищені варені яйця, виглядаючи Двейна Гувера.

Звісно, справжній Двейн Гувер фактично заперечив, що він є Двейном. Тож коли справжній Двейн вийшов під час обіду на вулицю, Вейн, який, крім себе самого, не мав з ким говорити, сказав собі отаке: «То не містер Гувер. Хоча ніби схожий на містера Гувера. Може, містер Губер сьогодні хворіє».

І таке інше.

Двейн з’їв гамбурґер з картоплею фрі і випив кока-колу в своєму найновішому ресторані «Бурґер Шефс», що на Креств’ю-авеню, через дорогу від місця, де будували середню школу імені Джона Ф. Кеннеді. Джон Ф. Кеннеді ніколи не бував у Мідленд-Сіті, але він був Президентом Сполучених Штатів, якого застрелили. Президентів часто вбивали. Вбивців спантеличували ті самі шкідливі речовини, які тривожили Двейна.

Двейн, звичайно, не був унікальний, якщо мова йде про шкідливі речовини. Впродовж цілої історії в нього було велике товариство. За його життя, наприклад, люди в країні під назвою Німеччина на якийсь час були так переповнені шкідливими речовинами, що набудували фабрик, єдиним призначенням яких було вбивати людей мільйонами. Людей доставляли потягами.

Коли німці були наповнені шкідливими речовинами, їхній прапор виглядав ось так:

Ось як виглядає їхній прапор, коли їм знову покращало:

Після того, як їм покращало, вони виготовили дешевий і надійний автомобіль, який став популярним по всьому світі, особливо серед молоді. Він виглядав ось так:

Його назвали «жуком». А справжній жук виглядав ось так:

Механічного жука створили німці. Реального жука створив Творець Всесвіту.

Двейнова офіціантка в «Бурґер Шефс» була сімнадцятилітньою білою дівчиною на ім’я Петті Кін. Волосся її було солом’яного кольору, очі вона мала блакитні. Як на ссавця, вона була дуже стара. Більшість ссавців у віці сімнадцяти років були вже старезними або мертвими. Але Петті була ссавцем, який розвивався дуже повільно, тож тіло, в якому вона пересувалася, дозріло лише тепер.

Вона була новісінькою дорослою, яка працювала для того, щоб оплатити велетенські рахунки від лікарів і шпиталю, що її тато назбирав у процесі вмирання від раку прямої кишки, а потім від раку всього.

Це була країна, де кожен мусив сам оп­ла­чувати свої рахунки за все, і одна з найдорожчих речей, яку могла зробити людина, було захворіти. Хвороба батька Петті Кін коштувала в десять разів більше за всі подорожі на Гавайські острови, які Двейн збирався роздарувати в кінці Гавайського тижня.

Двейн оцінив новизну Петті Кін, хоч його і не приваблювали такі молоді жінки. Вона була мов новий автомобіль, в якому навіть не ввімкнули радіо, і Двейн пригадав пісеньку, яку іноді співав його батько, коли напивався. Вона звучала ось так:

Троянди червоні,

Їх можна зрізати,

Тобі вже шістнадцять,

І можна йти в коледж.

Петті Кін вдавала з себе дурненьку, що було типовим для більшості жінок у Мідленд-Сіті. Всі жінки мали великі мізки, бо вони були великими тваринами, але вони не дуже ними користувалися через оце: незвичні ідеї могли створити ворогів, і жінки, якщо вони хотіли здобути хоч якийсь комфорт і безпеку, потребували якомога більше друзів.

Тож в інтересах виживання вони привчили себе бути згідливими машинами замість розумних машин. Їхнім мізкам треба було лише з’ясувати, що думають інші люди, і тоді вони починали думати те ж саме.

Петті знала, хто такий Двейн. Двейн не знав, хто така Петті. Серце Петті забилося швидше, коли вона його обслуговувала, — тому що з тими грошима і владою, яку він мав, Двейн міг розв’язати стільки її проблем. Він міг дати їй гарний будинок, і нові автомобілі, і вишуканий одяг, і безтурботне життя, він міг оплатити всі її рахунки — так само ж легко, як вона подавала йому його гамбурґер, картоплю фрі та кока-колу.

Якби він захотів, Двейн міг би зробити для неї те, що Фея-хрещена — для Попелюшки, а Петті ще ніколи не стояла так близько біля такої чарівної особи. Вона була в присутності надприродного. І во­на досить добре знала себе і Мідленд-Сіті, щоб зро­зуміти, що, можливо, ніколи більше не опинить­ся в ота­кій близькості до надприродного.

Петті Кін навіть уявила, як Двейн махає чарівною паличкою, розвіюючи її турботи і втілюючи мрії. Паличка виглядала ось так:

Вона сміливо заговорила до нього, щоб з’ясувати, наскільки була можливою в її випадку допомога надприродного. Вона воліла обійтися