Читати книгу - "Чарівний талісман (збірник)"

— Та що ви. хлопці! Я ж голодний! З учорашнього вечора нічого не їв. Я ж і до лісу не добреду.

Але друзі були невблаганні.

Бровкові дістався шмат ковбаси і коржик з маком. Зітхнувши. Журавель узяв велику корзину, і вони рушили.

Розділ другий,

у якому ви потрапляєте у Губанівський ліс, де біля таємничого озера відбувається несподівана зустріч, під час якої наш вірний Бровко поводиться зовсім незрозуміло. Жаб'яча лапка

Стежка до лісу вела понад річкою крутим берегом, в'юнилася серед кущів верболозу.

Мокрі росянисті гілки раз у раз черкали хлопців по щоках, лоскітно струшуючи холодні краплі за комір.

Сашко Циган, який ішов попереду, іноді навмисне придержував чи відтягував гілку, щоб вона хльоснула Журавля, який простував за ним.

— Ой! — скрикував Журавель. — Не треба!

— Не буду! — спокійно казав Сашко Циган і через кілька кроків знову відтягував гілку.

— От стривайте. — сказав Журавель. — Я вам краще сон розкажу, який мені сьогодні приснився. Ще перед тим. як ми на «Москвичі» їхали. Значить, так… Іду я. значить, лугом… по той бік Голубеньки…

Сонце світить, коники у траві стрекочуть…

— Жаби кумкають… — втрутився Марусик.

— Та не перебивай! Іду я. значить, лугом… у бік річки, у бік села. Усі Бамбури на тому березі переді мною як на долоні. Хати наші на узгір'ї, садки, городи, стовпи високовольтні… І раптом бачу: здіймається в небо над моєю хатою повітряний змій. Та обережно. Цигане! Ну тебе! І на тому повітряному змії якась, бачу, людина… Вчепилася руками, летить, як на дельтаплані. Придивляюсь…

— А то вчителька математики Таїсія Миколаївна. — знову втрутився Марусик.

— Та не перебивай же! Ну!.. Придивляюся, значить… Ато — Карабас-Барабас… Кіно «Пригоди Буратіно» по телевізору, пам'ятаєте… Летить, борода віялом, зуби конячі щирить… Я дивлюсь, і мене зовсім не дивує, що казковий Карабас-Барабас на повітряному змії над нашими Бамбурами летить. Наче так і треба… — Журавель замовк.

— Ну? Ну й що?.. А далі що? — спитав Марусик.

— Нічого… А далі ми вже на «Москвичі» ідемо…

— Якісь у тебе сни. Журавель, як у рябої кобили. — кинув через плече Сашко Циган.

— Які є. - зітхнув Журавель. — А взагалі… Цікаве все-таки явище — сни. Уві сні може відбуватися все що завгодно. І ти цьому віриш. Уві сні ти літаєш — без крил, без нічого, просто відштовхуєшся від землі, крутиш ногами і летиш. І це тебе аніскільки не дивує. Уві сні це абсолютно нормально. Наче так і треба. Взагалі що б не відбувалося уві сні. хоч би які найдивовижніші речі — ти цьому віриш. Цікаво! Правда?

— Ну. так то ж уві сні, - глибокодумно кинув Сашко Циган.

— А взагалі скільки ужитті різних загадок, таємниць, незрозумілого… Цікаво жити на світі! Правда? — Журавель обвів навколо широко розкритими захопленими очима і зітхнув.

Почалися переліски. Голубенька звернула ліворуч, попід густу кучеряву діброву, а хлопці пішли прямо, у темні обійми так званого Губанівського лісу, що починався одразу височенними щогловими соснами, між яких купчилися зарості ліщини, черемхи, глоду та іншого лісового розмаїття. І враз густо пахнуло лісовим духом, який неможливо описати, але в якому всі пахощі перебиває неповторний грибний запах. Недарма цей ліс назвали Губанівським (майже усіма слов'янськими мовами «губи» — це «гриби»),

— Ех. кінчається літо. — зітхнув Сашко Циган.

— Мда… — й собі зітхнув Марусик. — Ще трохи — і до школи…

— А мені вже й хочеться. — усміхнувся Журавель.

— Та! — махнув рукою Сашко Циган — Хоч би не обманював.

— А я не обманюю. Чесно. — знов усміхнувся Журавель.

— Ну й дурень! — одрізав Сашко Циган.

— Теж мені радість! — пхикнув Марусик. — Знову уроки, домашні завдання, «трудові навички», «сідай, двійка»… Тьху!

— Найкраще у навчальному процесі — це канікули. — прорік Сашко Циган.

Журавель хотів щось заперечити, але Циган перебив його:

— Не дратуй мене! Що ти не скажеш — буде неправда Любиш ти удавати з себе зразково-показового…

Аж гидко слухати!

Журавель ніяково усміхнувся і знизав плечима Він був на півроку старший за своїх друзів, але вчилися вони в одному класі, жили поряд, і. як ви вже. мабуть, помітили, ватажком серед них вважався Сашко Циган Марусик йому підспівував. А Журавель пас задніх. Тому що був добрий, поступливий, м'який вдачею, страшенно не любив сварок і суперечок. Про таких кажуть: «Хоч у вухо вбгай, хоч до рани прикладай».

І він не ображався, коли хлопці кепкували з нього. Звісно, при бажанні Журавель міг легко постояти за себе, хоча б надававши їм потиличників (він спокійно впорався б з обома). Але він лише простодушно усміхався на їхні глузи — вони наче одскакували від нього, як горох від стіни. Така вже була в нього вдача.

Хлопці не зупиняючись ішли все далі й далі у глиб лісу. Вони добре знали грибні місця, а місця ті були неблизько. Бровко як навіжений ганяв по заростях, раз у раз гавкаючи на якусь тільки йому видиму лісову живність.

З-за дерев тьмяно блиснула чорна водяна гладінь… То був Бакай. Лісове озеро.

Казали, що воно не має дна — таке глибоке. І ще казали, ніби колись давно жив у ньому водяник, який затягав людей і тварин під воду. Може, то був величезний сом чи інша якась водяна потвора — хто його зна (бо казали те все старі забобонні люди). Та хоч було це дуже давно, слава в озера лишилася недобра. Десь колись пропало теля, і сліди його начебто обривалися на березі Бакаю… Колись, заблукавши, хтось нібито чув на озері чиїсь відчайдушні крики… Та що й казати — коли вже починають балакати про якесь місце, що воно таємниче й загадкове, то воно таки стає і таємничим, і загадковим. Уже від самих тих балачок. І хоч би яка була людина оптимістична й насмішкувата, наближаючись до такого місця, вона мимохіть примовкає й замислюється. Примовкли й хлопці.

І тут…

Тільки, будь ласка, не кажіть, що ви б не злякались і не… Бо я вам не повірю.

Так от. Примовкли хлопці. І тут… Глип! На березі озера біля самісінької води сидів незнайомець.

Те. що це не просто якийсь дядько, а саме таємничий незнайомець, хлопці вирішили одразу, з першого погляду. Причому, як потім з'ясувалося, вирішили одночасно всі троє, кожен окремо, не змовляючись. Такий у нього був вигляд. Незвичайний. І таємничий. Одягнений він наче по-міському. Але на голові мав старого солом'яного бриля, потемнілого й обшарпаного, яку діда-баштанника. Та