Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Я супроводив професора при його прощальному візиті до амбаня і показав, що вмію розмовляти пекінським наріччям і обізнаний з китайським етикетом. Амбань і професор були вдоволені. Для експедиції я найняв два вози, один легкий для професора і секретаря, другий великий для багажу і нас двох. В призначений для виїзду день вози були рано подані в заїжджий двір, я вклав багаж. Консул прийшов проводжати німців; вони дуже дякували йому за допомогу і висловили надію, що будуть мною вдоволені.

Годині о десятій ранку ми виїхали і на ніч зупинились на станції Сари-Хулсин в чорних вітряних горбах, знайомих мені з першої подорожі за золотом. Ця станція стоїть біля самого східного кінця хребта Барлик, де цей кряж, дуже знизившись, обривається стрімчаками до долини ріки Куп, яка відділяє його від чорних горбів.

Лобсин вже чекав нас на станції, привіз цілу торбинку баурсаків. Німцям відвели кімнату на станції, без вікна, як завбачив консул. Мені вперше довелось показати своє кулінарне мистецтво, зварити суп з м'яса, взятого в Чугучаці, підсмажити картоплю на сковороді. В німців був дорожній посуд — тарілки, ложки, ножі і виделки. Вони вечеряли в кімнаті на маленькому столі, а ми — надворі.

До чаю я подав професорові на тарілці свіжих баурсаків.

— Це шшо за маленьки ковбас? — спитав він.

Я пояснив, що їх роблять з крутого тіста і смажать в баранячому салі і що це кращий сорт хліба в дорозі, Але їм баурсаки не сподобались.

— Снов барані — обурювався професор. — Суп с баран, шаркой баран і хліб бурсак теш баран. Ви б інше компот с баран подавайт!

— В Китаї і Монголії майже єдине м'ясо — це баранина, — пояснюю йому. — Яловичину дуже рідко можна знайти, і завжди буде підозра, що це м'ясо хворої чи навіть, здохлої тварини.

— А свиной м'ясо покупайт мошно? Свин, каварят, у китайса багато!

— В південному Китаї свинини, як я чув, багато, а тут нема. Монголи свиней не розводять, їм нічим їх годувати: степової паші свині не їдять, а помиїв у монгольському господарстві не буває, Тут худоба — вівці, і вам; професоре, доведеться звикати до баранини. А свіжі баурсаки до чаю — добрий хліб, і ми матимемо їх не часто.

— Забирайт ваш бурсак, — розсердився німець. — Ми інше маєм добрий німецький печиво, домашні гебек!

Я думав пригостити професора нашим чайним печивом, а дістав догану. Ну, що ж, нам з Лобсином більше залишиться. А німця пригощу при нагоді ослятиною або верблюжатиною як яловичиною.

Після чаю була ще сутичка за ліжко. Німці не захотіли розкладати свої дорожні матрацу прямо на кані і зажадали, щоб ми дістали з багажу їхні складані ліжка. Нам довелося в темряві перерити все в багажному возі, витягати ліжка, нести їх у фанзу і розкладати при тьмяному світлі свічки на кані. Ми обидва ніколи не бачили таких ліжок і не відразу зміркували, як їх розкладати. Вони були стальні і обидва різної конструкції. Професор сердився, коли ми втикали ніжки не туди, куди треба, а його вказівки по-німецьки, коли він не знаходив російського терміну для ремінця, пряжки або гайки, мало допомагали. Секретар, який міг би допомогти нам показом, куняв коло стола.

Нарешті, ми розставили ліжка, поклали матраци і подушки, побажали спокійної ночі і самі пішли ночувати в багажний віз.

Вранці я розбудив учених ще на світанку. Поки вони одягались, ми вже напились чаю, а поки вони пили своє кофе із згущеним молоком і домашнім гебек, ми розібрали ліжка і вклали у вози весь багаж. Годині о шостій ранку виїхали.

Треба сказати, що хоч ми міняли коней на кожній станції, проте їхали не швидко, лише 7–8 верст за годину. На рівних ділянках їхали підтюпцем, але на всіх підйомах, навіть невеликих, ходою. В легкий віз було запряжено двоє коней, в багажний — троє. Візники сиділи на голоблях позаду крупу корінника, бо козел в китайських возах нема. На підйомах вони зіскакували і йшли пішки.

Тракт з Чугучака в Шихо повертає від станції Сари-Хулсин вгору по широкій долині ріки Куп, що відділяє Барлик, який залишається праворуч, від хребта Джаїр, знайомого нам з першої подорожі. Це долина степова, подекуди зайнята горбами. Де-не-де видно було юрти киргизів та їхні зимівлі в гирлах бокових долин. В степу паслось досить багато худоби, що відгодовувалась на молодій весняній траві від зимового посту.

На станції Толу замінили коней і поїхали далі тією ж долиною. Барлик простягався, як і досі, праворуч, але піднявся вище, являючи собою пасмо плоских вершин і висилаючи в долину короткі відроги. В бокових долинах його південного схилу, захищених від холодних вітрів, за словами Лобсина, ростуть дикі яблуні з невеликими, але смачними яблуками. Ліворуч до дороги обривались стрімкі схили Джаїру, а в долинах подекуди видно було гаї тянь-шаньської голубої ялини. Насіння її, мабуть, було занесене північними вітрами з Барлику, де ця ялина утворює цілі ліси. Далі ж на схід в Джаїрі, а також в Майлі, що становить продовження Джаїру на захід від тракту, ялини вже немає, так пояснив мені Лобсин.

Незабаром долина Куп стала нерівною, горбастою, і дорога повернула до станції Ямату, розташованої серед горбів Джаїру.

На станції Ямату вирішили обідати. Варити суп довго, і я порадив їм задовольнитись бараниною, підсмаженою невеличкими кусочками на сковороді, та чаєм.

— Снов баран! — пробуркотів професор. — Лючше откривайт банка консерв.

— Треба використати м'ясо, взяте в Чугучаці, — кажу йому, — до вечора воно може зіпсуватись і пропаде.

Це вплинуло. Я присмачив баранину головкою цибулі і залив парою яєць, які знайшлись в наглядача станції. Німці поїли з апетитом, ми не відставали від них.

Від Ямату тракт повертає на південь і перетинає гори, які в цьому місці значно нижчі.

Тракт спочатку йде по досить вузькій долині струмка Ямату. Ліворуч обриваються червоні скелі Джаїру, на яких високо, вгорі видно ялини, гайками і окремо; праворуч зеленіють травою схили хребта Майлі.

За низьким перевалом тракт підходить до станції Кульденен, а потім іде невеликими підйомами і спусками серед невисоких і плоских гір до станції Оту, розташованої у великій улоговині, оточеній такими ж горами. За цією станцією дорога виходить з улоговини і між низькими горами і горбами спускається до станції Сарджак, розташованої вже біля південної окраїни гір. Сонце вже