Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Я хочу бути з тобою, Артем, — тихо сказала вона, — але я також хочу бути собою. І я знаю, що це не буде легко. І я не знаю, що буде завтра. Але я готова спробувати.

Вони мовчки дивилися один на одного, і цей момент, ця пауза між словами, була глибшою за будь-які пояснення. Вони стояли на межі чогось нового, і обидва відчували, що це важливий крок.

Артем зробив крок до неї і, не кажучи більше нічого, обійняв її. Це не був просто жест підтримки. Це був вибір — вибір бути разом, незважаючи на всі труднощі і невизначеності, які можуть виникнути на їхньому шляху.

У той момент, коли їхні руки переплелися, Аліса зрозуміла, що насправді, все, що їй потрібно було зробити, це залишити позаду свої страхи і вибрати себе. І цей вибір тепер був спільним — і для неї, і для нього.

Розділ 34: Перемога не завжди у виграші

Гра закінчилася. Останній свисток арбітра лунким звуком прорвав напружену тишу, і трибуни вибухнули від захвату. Перемога була на боці Артемової команди, але в той момент він відчував себе так, ніби виграв не так сильно, як очікував. Перемога була важливою, але те, що було важливіше — це те, що сталося після гри.

Всі бігли святкувати, захоплені емоціями. Тільки Артем стояв осторонь, намагаючись повернутися в реальність після того, як його погляд випадково зустрів погляд Аліси. Вона була серед глядачів, і хоча обличчя її не виражало захоплення, він відчував, що в її очах читається щось більше — хвилювання і тривога, а також нескінченні запитання.

Артем чітко розумів: це не лише його перемога. Це була перемога для всіх, хто був готовий зробити крок у невідоме, знову й знову.

Після того, як святкування трохи затихло, він вирушив до виходу з арени. Аліса йшла йому назустріч. Її кроки були впевненими, але її обличчя все ще здавалося похмурим. Він відчував, що між ними щось змінилося, але не міг точно зрозуміти, чому цей момент не був таким тріумфальним, як він сподівався.

— Ти виграв, — сказала вона, але її слова не звучали так, як він очікував. Вони були спокійними, навіть трохи холодними.

— Так, ми виграли, — відповів він, усміхаючись, але це була усмішка, яку він не відчував. Він був готовий до того, що може бути більше, ніж просто слова привітання. — Але виграти не завжди означає, що все йде так, як планувалося.

Вона подивилася на нього і зробила крок вперед, відчуваючи, як між ними поступово зникає відстань. І хоча не було слів, між ними було розуміння, що кожен із них робить свій вибір, навіть якщо цей вибір не завжди був легким.

— Я була горда тобою, — сказала вона, і цього разу її голос був наповнений справжнім змістом. — Але мені здається, що ти більше хочеш щось інше. Я правильно розумію?

Артем мовчав кілька секунд. Відповідь була складною, тому що це було не лише про гру, а й про те, що відбувалося в їхніх серцях. Вони разом пережили дуже багато, але тепер, коли настала перемога, він почав розуміти, що справжній виклик тільки починається.

— Я не знаю, що саме я хочу, Алісо, — сказав він чесно. — Може, я хочу зрозуміти, чому так важко прийняти цю перемогу. Може, тому що все те, що я шукав, це не те, що я мав. Я думав, що виграю тільки тоді, коли стану кращим для всіх. Але тепер я розумію, що для мене важливіше те, що я відчуваю поруч з тобою. І це не завжди буде просто.

Аліса стояла перед ним, і її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона чула ці слова, і хоча вони не були легкою відповіддю на всі її питання, вона відчувала, що вони обидва зараз перебувають на новому етапі. Вони вчилися приймати один одного такими, якими вони є, і хоча цей шлях був важким, вони були готові пройти його разом.

— Я теж не знаю, що буде далі, Артем, — відповіла вона. — Але, мабуть, ми обоє маємо зрозуміти, що перемога — це не завжди кінцева мета. Іноді важливіше те, що ми відкриваємо один для одного.

Вони стояли мовчки, погляд кожного з них був наповнений новим розумінням. У цей момент вони знали, що навіть якщо шлях буде складним, разом вони зможуть подолати всі труднощі. І хоча їхнє майбутнє було невизначеним, вони були готові збудувати його разом, день за днем.

Розділ 35: Перехрестя

Між Артемом і Алісою все було не так просто, як здавалось спочатку. Перемога на хокейному матчі принесла їм певну рівновагу, але разом із цим з’явилося ще більше запитань. Вони зрозуміли, що їхні стосунки не можуть бути простими, і навіть найбільші успіхи не означають, що все буде відразу добре.

Аліса продовжувала працювати над собою. Вона більше не могла приховувати свою справжню сутність. З кожним днем їй ставало все важче грати роль ідеальної учениці і дочці, якою всі її вважали. Вона відчула, що її звільнення не буде моментальним — цей шлях потребує часу. Тепер її головним завданням було знайти баланс між тими різними частинами себе, які раніше вона намагалася ізолювати одна від одної.

Артем також розумів, що вони з Алісою стоять на перехресті. Він усвідомлював, що його стосунки з нею не можуть залишатися на рівні поверхневих емоцій і гри. Вони не могли просто бути тим, чим вони були до цього. Він почав розуміти, що відчуття глибшого зв’язку між ними потребує більше ніж просто фізичної присутності — їм потрібно було бути чесними один з одним не тільки у словах, але й у вчинках.

Одного вечора, коли вони сиділи на лавці в парку, Аліса вирішила поділитися тим, що вона давно тримала в собі.

— Я не знаю, чому це так складно, — сказала вона, її голос був тихим, але її слова пронизували тишу ночі. — Я завжди боялася бути собою, і ти знаєш це. І зараз, коли я починаю розуміти, ким я є насправді, мені здається, що я не можу повністю відкритися, навіть тобі.

Артем дивився на неї з уважним поглядом, і в його очах не було судження. Тільки розуміння. Він розумів, що Аліса переживає не менше за нього. Але він також знав, що їй потрібна підтримка, навіть коли вона не могла повністю розкрити свою душу.

— Алісо, — сказав він, його голос був низьким, але щирим, — я не вимагаю від тебе нічого, чого ти не готова дати. І якщо ти готова, ми можемо йти цим шляхом разом. Але я розумію, що ми маємо свої моменти сумнівів. І це нормально.