read-books.club » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шлях королів. Хроніки Буресвітла" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 215 216 217 ... 378
Перейти на сторінку:
її. Але більше не повторить цієї помилки.

До Каладіна підійшов Скеля, супроводжуваний Сиґзілом. Мускулястий рогоїд різко контрастував із низеньким тихим азішем. Шкіра останнього була темно-брунатна, а не по-справжньому чорна, як-от у деяких паршменів. Здебільшого він тримався осторонь від решти.

— Кепські справи, — промовив здоровань, схрестивши руки на грудях. — Навіть якщо битва закінчиться перемогою, солдати не надто радітимуть.

Каладін неуважливо кивнув, дослухаючись до криків, зойків і лайки.

— Заради чого вони воюють, Скеле?

— Заради грошей, — відповів той. — І помсти. Ти й сам повинен це знати. Хіба ж не твого правителя вбили паршенді?

— Ні, я розумію, за що воюємо ми, — пояснив Каладін. — А от паршенді — навіщо це їм?

Скеля ошкірився:

— Я би сказав, що їм не дуже до душі перспектива позбутися голови за вбивство короля. Яка непоступливість з їхнього боку!

Каладін усміхнувся, і далі спостерігаючи, як гинуть люди. Веселість на такому тлі здавалась йому ненормальною, але він надто довго навчався під батьковим керівництвом, тож будь-яка смерть залишала його незворушним.

— Можливо. Але чому тоді вони б’ються за яхонтосерця? Через сутички на кшталт цієї їхня чисельність зменшується.

— А ти звідки знаєш? — засумнівався рогоїд.

— Їхні вилазки порідшали, — пояснив командир. — Так говорять у таборі. І вони тримаються дальше від алетійського боку Рівнин, ніж раніше.

Скеля задумливо кивнув:

— А що? Ніби логічно. Ха! Скоро ми, напевно, переможемо в цій кампанії та вирушимо додому.

— Ні, — тихо промовив Сиґзіл. Він розмовляв дуже правильно, практично без натяку на акцент. А з другого боку, якою мовою взагалі спілкуються азіші? Їхнє королівство було настільки відділене, що, крім цього свого підлеглого, Каладін за все життя мав справу аж із одним. — Сумніваюся. Я можу тобі сказати, за що вони воюють, Каладіне.

— А ну ж бо, послухаємо…

— У них мають бути Душезаклиначі. І самоцвіти їм потрібні для того ж, для чого й нам. Щоби створювати їжу.

— Звучить розумно, — визнав командир, так само стоячи на широко розставлених ногах і тримаючи руки за спиною. Стройова стійка «вільно, по-парадному» і досі здавалася йому зручною. — Це, звичайно, здогад, але обґрунтований. Дозволь тоді запитати про ще дещо: чому мостонавідникам заборонені щити?

— Бо вони надто вповільнюють нас, — вніс ясність Скеля.

— Ні, — заперечив Сиґзіл. — Можна було би послати людей зі щитами бігти попереду тієї частини обслуги, яка несе мости, і це нікого б не уповільнило. Так, для цього довелось би залучати більше людей, але завдяки таким щитам заощаджувалося б достатньо живої сили, щоби перекрити роздуті штати.

Каладін кивнув:

— Садеас і так бере на кожну вилазку забагато команд. Зазвичай мостів наводиться більше, ніж реально треба.

— Але чому? — запитав азіш.

— Тому що з нас хороші мішені, — тихо проказав Каладін, починаючи це усвідомлювати. — Нас виставляють попереду, щоби ми привертали увагу паршенді.

— А ти як хотів? — сказав Скеля, стенувши плечима. — В усіх арміях так робиться. Уперед завжди посилають найбідніших і найгірше навчених.

— Знаю, — відповів командир, — проте здебільшого їм видають хоч якісь засоби захисту. Хіба ти не розумієш? Ми не просто перша хвиля атакуючих, якою не шкода й пожертвувати. Ми принада. Нас підставляють під удар, щоб паршенді просто не могли не стріляти в нас. А це дає змогу солдатам регулярної армії вступати в бій неушкодженими. Бо всі паршендійські луки націлені в мостонавідників.

Рогоїд нахмурився.

— Щити зробили би нас не такими принадними, — пояснив Каладін. — Тому їх і забороняють.

— Можливо, — долинув збоку задумливий голос Сиґзіла. — Але видається дурістю отак марнувати живу силу.

— Власне, не такою вже й дурістю, — заперечив той. — Якщо тобі доводиться знову й знову штурмувати укріплені позиції, ти не можеш дозволити собі втрачати добре навчених бійців. Невже ти не розумієш? У Садеаса вони — в обмеженій кількості. А от новобранців знайти неважко. Кожна стріла, що потрапляє в мостонавідника, пролітає мимо солдата, на спорядження й навчання якого витратили чималі гроші. От чому для Садеаса краще, якщо у вилазці задіяна велика кількість мостонавідників, а не менша, але захищена.

Він мав би збагнути це раніше. Його збивало з пантелику те, наскільки важливі бойові функції виконувала обслуга. Якщо та не наводила над прірвами мостів, армія не могла перейти на інший бік. Але ж кожна з команд була добре вкомплектована особовим складом, і на вилазку їх щоразу посилали вдвічі більше від реальної потреби.

Вигляд поваленого моста мав сповнювати паршенді відчуттям неабиякого вдоволення, і в процесі кожного нелегкого штурму долі зазвичай опинялися два-три настили. Інколи й більше. Тож доки мостонавідники справно помирали, відволікаючи ворожих лучників від солдатів, Садеас був зацікавлений, щоби ті залишалися вразливими. Супротивник мав би це розуміти, але ж так важко спрямувати стрілу куди-інде, коли бачиш нападника без обладунків, який несе облогове знаряддя. Про паршендійських воїнів подейкували, ніби ті — дикуни-самородки. І справді: спостерігаючи за битвою на сусідньому плато — зосереджено її аналізуючи, — Каладін бачив, що так воно й було.

Його дисципліновані співвітчизники тримали суцільний стрій — коли кожен боєць прикриває товаришів, — а паршенді нападали розрізненими парами. Алеті перевершували ворога матеріально-технічно й тактично. Так, кожен окремо взятий паршендієць виявлявся сильнішим за супротивника, а майстерність його поводження з цими їхніми бойовими сокирами приголомшувала. Але воїни Садеаса демонстрували обізнаність із новочасними бойовими порядками. Варто їм було лише захопити плацдарм, і — якщо битві вдавалося надати затяжного характеру — вони нерідко домагалися перемоги саме завдяки своїй дисциплінованості.

«До початку цієї війни паршенді не проводили масштабних операцій, — вирішив Каладін. — Вони звикли до дрібних сутичок — клан на клан, село на село».

До нього, Скелі та Сиґзіла приєдналися ще кілька мостонавідників. А невдовзі там зібралася більшість обслуги, причому дехто з його людей як міг наслідував командирову позу. Знадобилася ще година, доки битву вдалося виграти. Садеас здобув перемогу, але рогоїд мав рацію. Солдати виглядали похмурими: того дня вони втратили багатьох друзів.

Каладін із командою доправляли назад до табору натовп змучених і пошарпаних списників.

* * *

Кілька годин потому Каладін сидів на колоді біля вечірнього багаття Четвертого мосту. Сил влаштувалася в нього на коліні, набувши форми напівпрозорого біло-блакитного вогника. Вона приєдналася до хлопця на зворотному шляху та радісно закружляла довкола, побачивши, що

1 ... 215 216 217 ... 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"