Читати книгу - "Під куполом"

Ренні чекав. На Мейн-стрит було повно людей, роззявивши роти, вони дивилися в небо. Ренні вони здалися вбраними в людський одяг вівцями. Завтра ввечері вони стовпляться в залі міськради і почнеться їхнє бе-е-е, бе-е-е, бе-е-е коли ж нам стане краще? І бе-е-е, бе-е-е, бе-е-е — подбайте за нас, поки не стане краще. І він дбатиме. Не тому, що йому так хочеться, а тому, що така Божа воля.

Знову озвався Кокс. Тепер на додачу до збентеження в його голосі звучало знесилення. Це був уже не той чоловік, котрий залякував Великого Джима, вимагаючи його подати у відставку. «Саме таким тоном і говори надалі, дружок, — подумав Ренні, — і тільки так».

— За попередньою інформацією, яку я маю, рейс № 179 авіакомпанії «Ер Айерленд» наштовхнувся на Купол і вибухнув. Літак прямував із Шеннона на Бостон. Ми вже маємо двох незалежних свідків, котрі повідомили, що бачили трилисник на хвості, якийсь матеріал також може мати знімальна група Ей-Бі-Сі, що працювала відразу за межею карантинної зони біля Гарлоу… одну секундочку.

Проминула не секунда, і не хвилина, а набагато більше часу. Серце Великого Джима вже було уповільнилося до його нормального темпу (якщо таким можна назвати сто двадцять ударів за хвилину), але тепер воно знову заспішило, і знову з тими ж поодинокими циклічними поштовхами. Він закашляв і вгатив себе кулаком у груди. Серце нібито майже заспокоїлося, а тоді перейшло в режим тотальної аритмії. Піт виступив йому на лобі. День, що спочатку був сірим, вмент йому здався занадто яскравим.

— Джиме? — це був Ел Тіммонс, і хоча він стояв поряд з Великим Джимом, голос його чувся немов з якоїсь далекої-далекої галактики. — З вами все гаразд?

— Усе добре, — промовив Великий Джим. — Залишайся тут. Ти мені можеш знадобитися.

Повернувся Кокс.

— Так, дійсно це був літак ірландської авіакомпанії. Я щойно подивився свіжий матеріал, знятий командою Ей-Бі-Сі. Там якраз одна з телевізійниць вела репортаж і це трапилося просто за її спиною. Вони відзняли всю катастрофу.

— Я певен, їхні рейтинги злетять угору.

— Містере Ренні, між нами можуть бути деякі суперечності, але я сподіваюся, ви донесете до ваших виборців, що з цього приводу їм нема ніяких причин хвилюватися.

— Ви мені краще скажіть, яким чином це…

Серце знову затнулося. Дихання урвалося, потім відновилося. Він удруге вгатив себе кулаком у груди, тепер ще дужче, і сів на лаву біля вимощеної цеглою доріжки, що вела від міськради до тротуару. Замість свіжого шраму на Куполі, Ел тепер дивився на нього, занепокоєно хмурячи брови і, як гадав Великий Джим, зі страхом. Навіть зараз, у такому стані, йому радісно було це бачити, радісно знати, що його вважають незамінним. Вівці потребують чабана.

— Ренні? Ви слухаєте? Ви в порядку?

— Слухаю. — Разом з тим він прислухався до свого серця, котре залишалося далебі не в порядку. — Яким чином це трапилося? Як таке взагалі могло трапитися? Я-то гадав, ваші люди попередили геть усіх.

— Я ще не певен і не знатиму точно, поки ми не відкриємо чорну скриньку, але свою думку ми на цей рахунок маємо. Ми розіслали директиву до всіх комерційних авіакомпаній, щоби трималися подалі від Купола, але для рейсу № 179 це звичайний польотний курс. Ми гадаємо, хтось забув перепрограмувати автопілот. Отак просто. Я повідомлю вам деталі, щойно ми їх тут отримаємо, проте зараз найважливіше запобігти початку паніки в місті.

Проте за деяких обставин паніка гарна річ. За деяких обставин, як-от харчовий бунт або підпал, це вельми корисна річ.

— За великим рахунком це результат глупства, але також і прикра випадковість, — продовжував правити своє Кокс. — Донесіть цю інформацію до ваших людей.

«Вони знатимуть те, що я їм скажу, і віритимуть в те, що мені потрібно», — подумав Ренні.

Серце в нього затанцювало, як шмат жиру на гарячій пательні, потім взяло ненадовго нормальніший ритм і знову засмикалось. Не прощаючись із Коксом, він натиснув червону кнопку КІНЕЦЬ ДЗВ і опустив телефон назад до кишені. Потім подивився на Ела.

— Я хочу, щоб ти відвіз мене до шпиталю, — промовив він якомога спокійніше. — Щось мені трохи зле стало.

Ел, із «солідарною» пов'язкою на руці, стривожився ще дужче.

— Ой, звісно ж, Джиме. Сидіть тут, поки я збігаю по мою машину. Ми не можемо дозволити, щоби з вами щось трапилось. Ви потрібні місту.

«А то я цього не знаю», — подумав Великий Джим, сидячи на лаві, дивлячись на велику чорну пляму в небі.

— Знайди Картера Тібодо, скажи йому, щоб зустрічав мене там. Він мені потрібен під рукою.

Були й інші інструкції, які він хотів дати, але тут уже його серце зупинилося цілком. На мить вічність роззявилася в нього під ногами, відкрита темна безодня. Ренні задихнувся і вгатив себе в груди. Серце зірвалося в скажений галоп. Він на це подумав: «Не зраджуй мене зараз, мені так багато треба зробити; не смій, ти, нікчемахо, не смій».

20

— Що це було? — спитала Норрі тонким, дитячим голоском, а потім сама ж на це й відповіла. — Це був літак, правда? Літак, повний людей.

Вона вдарилася в сльози. Хлопці намагались утриматись від плачу, але не змогли. Роммі відчув, ніби він і сам плаче.

— Йо, — сказав він. — Гадаю, так, літак.

Джо обернувся і подивився на фургон, котрий уже їхав у їхній бік. Діставшись підніжжя гряди, він збільшив швидкість, ніби Расті страх як не терпілося повернутися. Коли він під'їхав і вискочив з кабіни, Джо побачив також іншу причину його поспішності — свинцевий фартух пропав.

Не встиг Расті промовити й слова, як задзвонив його телефон. Він різко відкрив його, глянув на номер і прийняв дзвінок. Очікував почути Джинні, але заговорив той новий парубок, Терстон Маршалл.

— Так, що? Якщо це щодо літака, то я бачив… — він послухав, нахмурився, потім кивнув. — Гаразд, так. Правильно. Я їду. Передайте Джинні й Твічу, щоб вкололи йому два міліграми валіуму, внутрішньовенно. Ні, краще хай буде три. І скажіть йому, щоб поводився спокійно. Це чуже його натурі, але нехай докладе зусиль. Його синові дайте п'ять міліграмів.

Закривши телефон, він подивився на них.

— Обидва Ренні потрапили в лікарню, старший із серцевою аритмією, у нього вона з'являлася й раніше. Чортовому дурню треба було ще два роки тому поставити ритмоводій. Терстон сказав, що молодий має симптоми, які здалися йому схожими на гліому. Сподіваюся, він помилився.

Норрі підняла вкрите сльозами лице до Расті. Однією рукою вона обнімала Бенні Дрейка, котрий скажено тер