Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Повернулася Аня додому вже під вечір. Однак Максима ще не було. Дівчина прийняла душ, перевдяглася й лягла у ліжко з твердим наміром дочекатися чоловіка. Однак він не прийшов ні через годину, ні через дві. Непомітно для себе білявка заснула. Прокинулася вона від того, що її грубо штовхнули в бік. 

— Ей, — скрикнула вона. Біля ліжка стояв Максим. Вже роздягнутий до трусів й шкарпеток, він марно намагався лягти поруч. Чоловік був настільки п'яний, що не міг нормально координувати свої рухи й вже кілька разів добряче штурхонув Аню.

— Ей, ти що робиш? — обурилася Аня й штовхнула Максима зі свого боку. Той лиш щось невиразно пробурмотів собі під носа й улігся спиною до дружини, скрутившись калачиком. За кілька секунд почулося його гучне хропіння. Вона потягнулася й дістала телефон з тумбочки — на годиннику друга ночі. Білявка нахмурилася. Підповзла до чоловіка ближче й нахилилася над ним. В ніс їй вдарив сморід дешевих жіночих парфумів змішаних з запахом алкоголю.

— Не зрозуміла, — нахмурилася Аня, закриваючи рукою носа.

Вона лягла назад на подушку. Втупилася очима у стелю: «Якщо він мені зрадив та ще й відразу після чудового й романтичного вчорашнього вечора, то це взагалі ні в які ворота. Цього просто не може бути. Може він завтра пояснить той сморід? Втім, не хочеться собі в цьому зізнаватися, але одна проблема у Максима точно є — це алкоголь, — білявка зітхнула. — Я ж обіцяла собі в дитинстві, що ніколи не житиму як мама. Чому ж все так складається?». 

Вранці бажання бачитися, а тим паче розмовляти з Максимом не було. Тож, як тільки сонце зійшло, освітивши першими променями кімнату, Аня прийняла душ, вдяглася й помчала на вихід з квартири. «Краще на годину довше попрацюю», — вирішила вона.

— Це ж куди ти так поспішаєш з самого рання? — перегородила їй дорогу свекруха в старому заяложеному халаті й бігудях. Вона широко розставила ноги, гнівно зиркаючи очима, наче боялася, що Аня непомітно проскочить збоку. — Поки чоловік спить, вона з дому тікає. От взяв на свою голову.

— Ви б краще свого сина спитали о котрій годині він вчора, чи краще сказати сьогодні, додому прийшов. — втомлено зітхнула Аня. В черговий раз з'ясовувати стосунки в неї не було настрою. — Й чому від нього смерділо жіночими парфумами та алкоголем.

Вона підійшла до Тетяни Петрівни впритул й мовчки протиснулася збоку. За кілька секунд вхідні двері зачинилися за Анею, залишивши в коридорі задумливу й нахмурену свекруху. 

Ані подобалося проводити час на роботі. Нагадувало період зі старої реальності, коли вона тільки починала бізнес.

— Може винаймемо тобі працівницю? — запропонував тоді Богдан. — Живий жаль дивитися, як ти втомлюєшся.

— Винаймемо, — погодилася Аня, — але тоді, коли я на неї зароблю. Не хочу брати гроші з нашого сімейного бюджету.

Тоді працювати доводилося по дванадцять — чотирнадцять годин на добу. Сама їздила забирати товар з поїздів. Сама виставляла вітрини й продавала речі. Ночами гортала молодіжні журнали, щоб бути в курсі трендів. Відстежувала в соцмережах зірок. 

— Ось ця сукня у квіточку точнісінько така, як у Блейк Лайвлі на минулій фотосесії, — й тут же простягала фото в Instagram, щоб підтвердити свої слова. Після такої презентації дівчата ледь не кип'ятком пісяли й річ зазвичай купували, а потім приходили за наступною. Бізнес процвітав. Богдан приїздив за нею пізно ввечері. Він ніколи не обурювався її роботі допізна, бо ж звільнявся приблизно в той самий час. Все змінилося, коли Аня найняла працівницю й в неї стало більше вільного часу.

— Повечеряймо сьогодні разом? — запропонувала дівчина після тижня самотніх вечорів удома.

— Я…я не можу, зайчику, — Богдан винувато подивився на неї через скельця окулярів. — В мене сьогодні додаткові заняття зі студентами по Другій Світовій війні. Розбираємо хронологію.

— А завтра?

— Завтра мені треба закінчити доповідь.

— Ти не хочеш проводити зі мною час? Уникаєш мене?

— Що ти, зайчику. В мене дійсно багато роботи. Проведімо разом вихідні? Я постараюся до суботи максимум завершити всі справи.

Однак наставала субота, а за нею неділя, а Богдан так само пропадав в університеті.

Аня струсила з себе спогади й зітхнула. Робочий день завершено й треба було повертатися додому. Знову зітхнула. Вона накинула шкіряну куртку, взяла сумку, закрила магазин й повільно попленталася в бік зупинки. Коли за пів години вже підійшла до дев'ятиповерхівки, щось насторожило її. Двері до під'їзду були прочинені. В отвір вставлена цеглина. «Навіщо комусь вночі залишати відчиненими двері?», — подумала вона. Однак все ж зайшла всередину. Піднялася сходами. Чомусь стало моторошно. По спині пробіг рій сиріт. Світло в під'їзді не горіло. Коли Аня потягнулася до вимикача, хтось схопив білявку ззаду, притиснувши її руки до тулуба. Вона не могла поворухнутися. Дівчина вже намірилася кричати, як перед нею з'явився ще один чоловік й затиснув їй рота рукою.  Його обличчя не можливо було розгледіти в темноті, лиш темну щетину на підборідді та щоках. На голові в нього була одягнена кепка. 

— Не кричи, — проговорив він низьким грудним голосом. — Ми тебе не скривдимо. Якщо ти нас не змусиш, звичайно ж. Домовились? Не будеш шуміти?

Аня кивнула. Її лоб вкрився потом. Серце калатало як скажене. Чоловік прибрав руку від її обличчя. Однак той інший продовжував тримати її ззаду так, щоб вона не могла поворухнутися.

— Твій чоловік винен нам гроші, — продовжив бандит в кепці.— Вчора він зіграв у покер з нашим босом і програв. Поки сума не велика — десять тисяч доларів. Однак, якщо він не поверне її за два тижні, почнуть капати відсотки. Ти розумієш, що я тобі кажу? — суворо запитав. Аня не була впевнена, що вона взагалі здатна правильно оцінити те, що тут відбувається. Думки сплуталися. В тілі від страху відчувалася слабкість. Коліна підкошувались. Та про всяк випадок вона кивнула. 

— Якщо він не поверне нам гроші, ми прийдемо по нього. Якщо ж і це не вплине — ти наступна у черзі. Ти мене чуєш? В очі мені дивись! — він боляче схопив пальцями Аню за щоки й повернув її обличчя до себе. — Повтори, що я тобі щойно сказав! — наказав він.