Читати книгу - "Атарінья"

Лаїрасула. Потім настала тиша. Я вичекав ще доволі довго і насмілився відчинити

дверцята.

Покоїк було слабо освітлено – у вікно зазирав Ітиль уповні. Я

поволі крався по підлозі, яку півдня відмивав від чорнила. За

завісою виднілося низьке широке ложе, підлогу перед ним

було встелено вовчими шкурами… Я стиснув у руці ножа –

жах перед ганебною карою придавав мені сили і хоробрості.

Маедрос лежав на ложі, закинувши за голову правицю. Ліва

рука звисала з ложа, на зап’ястку я помітив дивний шрам –

неначе від тугого браслета. Зазвичай у Ельфів не залишається

на тілі слідів від ран, однак я помітив ще один рубець – на

руці, вище ліктя, округлий рубець, що охоплював шию, якісь

жахливі поморщені рубці на грудях… Спав Феанорінг

неспокійно – іноді стогнав крізь зціплені зуби, здригаючись

всім тілом. Поруч, на нічному столику, лежала книга і стояла

карафка з якоюсь багряною рідиною. До карафки притулився

невеличкий келишок.

Я наготував ножа і підійшов поближче… Знову здивувався –

на грудях сплячого ясно вимальовувався рубець у вигляді тенгви15 «m». Якраз навпроти

серця…

Тієї миті, як я змахнув ножем, сплячий змахнув рукою… Я був певен, що він мене не

бачив, і таки спав… Однак, удар був занадто сильним для такого хлопчиська, яким був

я… Я відлетів трохи не на середину покою і знепритомнів.

Отямився я на ложі… В подушках. Маедрос змочував мені вуста вологою, котра

виявилась калиновим вином. На його порубцьованих грудях виднівся свіжий поріз, що

перекреслював оту дивацьку тенгву. Але я витріщився не на справу своїх рук… Я

дивився на правицю рудоволосого, яку побачив вперше без отої рукавиці. Дивився на

обрубок – у нього не було кисті руки.

- Ну, - мовив Маедрос, - що ти оце надумав? Я ж міг тебе убити…

- Так убийте ж мене, - сказав я розпачливо, - будь ласка…

15

Тенгва – квенійська літера

29

Маедрос не відповів – тепер він обережно обмивав собі отого поріза. Все тим же калиновим

вином.

- Дитя моє, - сказав, повернувшись до ложа, - я розумію, що любити мене тобі нема за

що. Але така зненависть тебе знищить. Чому ти не можеш змиритись і просто

вичекати?

- Я ніколи не змирюсь з тим, що є вашим рабом, - сказав я в подушку.

- Ну що за дурниці, - зітхнув Маедрос, - де це тобі оповідали страхіття про синів

Феанора? Можу навіть побитись об заклад, що всі відомості про мене і інших ти

черпав з оповідок доріатських жон і дів…

- Але ж тут, в городищі є Аварі16, - сказав я, - і вони…

- Мої воїни, - мовив князь, - більшість з них служить у мене ще з Гімрінгу.

- А ваш слуга?

- Лаїрасул - зброєносець? Син мого воєводи і жони з народу Нандор. Його матір

загинула, а батько, Аркуенон, є моєю, - Маедрос ледь усміхнувся власному жарту, напевне звичному віддавна, - правою рукою.

- Він загрожував мене висікти, - сказав я ледве чутно.

- Аркуенон? – спитав Маедрос заскочено.

- Ні, оцей ваш прислужник, схожий на Синда.

- Які дурниці, - мовив Феанорінг з усміхом, - заспокойся… Ельдар ніколи не вживали

подібних покарань.

- Колись Ельдар не убивали Ельдар, - озвався я з-під подушки, - але світ змінюється.

- Не настільки, - заперечив Маедрос. – з тобою все гаразд? Вибирайся на світло.

Я відклав подушку, сів і схопився за груди.

- Боляче? – спитав князь.

- Трохи, - відказав я, хоча мені таки було боляче дихати - а вам?

- Теж трохи, - сказав Маедрос, присівши поруч, - але не переймайся…

Я мовчав… І раптом Феанорінг обійняв мене. Ласкаво, наче батько провинного сина.

- Давай домовимося так, - сказав він лагідно, - завтра я починаю навчати тебе

мистецтву бою на мечах. Ти прагнеш помсти – гаразд, але я є першим мечником

Ендоре, і тому наші сили не будуть рівними, навіть коли ти виростеш. Ти станеш моїм

учнем, про це, до речі, мріє половина залоги городища. Але за це ти перестанеш

робити зле… будь кому в моїй твердині. Згода?

Я поволі підвів голову і подивився в прозоро-зелені очі свого ворога.

- Ви, - мовив розгублено, - будете навчати мене володіти мечем… щоб я зміг вас убити?

- Щоб ми були рівні у битві, - виправив Маедрос, - а на подальше – воля Богів.

Я вже втямив, що за мою дурість мене не