Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Я як школу закінчила і до ВНЗ на заочку вступила, у кафе пішла працювати, і відразу на дві зміни. Тому що мама дізналася про протези сучасні, які практично повністю можуть кінцівки замінити. Ми з нею стільки інформації перелопатили, стільки лікарів оббігали, з'ясовуючи, чи можна дідусеві штуки ці приладнати, адже вік уже, і м'язи давно не працювали. Нас запевнили, що за його належної старанності та хорошої реабілітації все вийде. Ми надихнулися і почали кожну копієчку збирати. Розрахували, що за десять місяців потрібну суму назбираємо, і якраз на день народження дідусеві подарунок піднесемо. Ми так старалися, зі шкіри геть лізли, по дванадцять годин на день працювали. А дідусь до дня народження всього два місяці не дотягнув. Серце прихопило - так у своїй Волзі й помер. 

Не зміг на нових ногах побігати. Але й без ніг - без двох ніг! - він повноцінне життя зміг прожити, не скаржився ніколи, не нив. А цей он без однієї руки - всього-то по лікоть, а чогось із розуму сходить.

Вдихнувши в груди побільше повітря, я розправила плечі і ступила ближче до Назара. Коробку на ліжко поклала. Мене злегка трусило від хвилювання, а в горлі пересохло так, ніби я три дні по пустелі блукала, - не навчилася я все-таки поруч із цим торсом голим незворушність зберігати, та й злість його дещо нервувала, - але я намагалася мати твердий вигляд.

- Поїсти треба, цілий день голодні. - Кивнула на піцу, відкриваючи коробку. - Сідайте, давайте.

Назар вдихнув так різко, аж повітря засвистіло, роздувся весь від обурення.

- Я сказав тобі піти! - Вирячивши очі, заволав начальник.

Я поморщилася.

- Та чого ви кричите? Голова з дороги болить. - Пробурчала я, сідаючи на ліжко і плескаючи рукою по покривалу. - Сідайте, їжте, може, й подобрішаєте. - Я розтягнула губи в легкій усмішці. А Назар розлютився ще більше.

- Соломія! - Закричав ще голосніше - ледь вогонь із рота не вирвався, руками змахнув, почорнів увесь обличчям.

- У вас рука, здається, набрякла. - Помітила я, насупившись. Встала, підійшла ближче, уважно оглянула куксу. - Треба холод прикласти.

- Я сам розберуся, що мені треба! - Заричав Назар, пропалюючи мене поглядом.

- Ага, - я кивнула, схопила шматок піци, запхала до рота і пробурмотіла, розвертаючись, - зараз повернуся.

Назар ще щось крикнув мені в слід, але я не розчула - побігла вниз. У магазині купила дві пачки вареників і рвонула назад у номер Назара. Коли увійшла, він нервово міряв кроками кімнату і випромінював таке роздратування, що повітря в кімнаті іскрило. Зиркнув на мене скажено, так, що в мене серце застигло на секунду - ох і погляд, та таким впору душу виймати.

- Так, лягайте на ліжко. - Скомандувала я, мотнувши головою на ложе. - Обкладу холодом - легше стане.

Він рот відрив, повітря хапнув, ніби знову кричати збирався, але я підійшла, штовхнула його долонею в голі груди, підштовхнула до ліжка. Він губою верхньою смикнув, як хижак, що готується у здобич зубами вчепитися, але не сказав нічого. Тільки скривився, запихкав, головою мотнув, і з незадоволеним виглядом сів. Я торкнулася його грудей, натиснула, змушуючи лягти. Сперлася коліном у ліжко, схилилася над ним і пристосувала вареники на куксу.

Від раптового холоду він зашипів, сіпнувся, зуби стиснув і відвернувся з таким виглядом, наче дивитися на мене йому було несила, наче прибити мене хотілося. І напружений весь такий, засопів злобно, у вікно втупившись. Я присіла поруч біля його стегна, однією рукою утримуючи вареники, другою потягнулася через нього за коробкою. Довелося так прогнутися, що мало не лягла на свого начальника, він аж здригнувся усім тілом, головою в мій бік смикнув. Я очі на його обличчя опустила, а його погляд просто у виріз мого светра пірнув. Він ковтнув, здригнувся і поспішно відвернувся. А мене прямо в жар кинуло від того, як його кадик сіпнувся.

Так о-о-от воно в чому діло...

Ух ти ж, Божечко. Оце так відкриття. З розуму можна зійти. Та тут потяг-то взаємний!

Я коробку з піцою ближче підтягла, але їсти не стала - якось не хотілося тепер: у животі такі метелики запурхали, що зовсім не до їжі стало. Губу закусила, щоб усмішку приховати, хоча так і розпирало. Серце в грудях так співало, раділо й тремтіло, ніби новину про те, що Росія капітулювала, почула щонайменше.

Покрутилася на ліжку, підсунулася ближче. Нахилилася і підняла пачку з підталими варениками, заглянула під неї. Набряк спадав. Повільно провела по холодній шкірі долонею, Назар подих затамував, очі заметушилися, забігали, серце в грудях застукало швидше - вібрації від його шаленого серцебиття навіть мені долонею відчувалися.

- Уже краще, але... - Протягнула я неголосно. У мене навіть інтонації змінилися - слова полилися, як солодкий тягучий сироп. І я присунулася до нього ближче. Назар ще сильніше напружився, почувши мій голос, закам'янів весь. А я що? - я не винна. Воно саме так виходило. А нічого було так на мене дивитися. Я тепер сама собі не господиня. Я чесно старалася, як могла чинила опір, зробила все, щоб не закохатися, але тепер усе - назад дороги немає.  - Хочете, - промовила я з придихом, - я масаж зроблю... лімфу розігнати...

Назар підхопився так різко, ніби його блискавкою вдарило. Очі витріщив.

- Та ти геть здуріла, мала?! - Закричав він і відстрибнув від мене так різко, що ледь не звалився з ліжка. - А ну швидко... забирайся... у кімнату свою! - Заїкаючись від обурення, додав, змахуючи здоровою рукою і тикаючи нею на двері. Очима хіба що блискавки не метав, трусився весь, грудна клітка ходуном ходила.