Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Алекс
Я сидів за столом очікуючи на наше замовлення і Мел, яка щось достатньо довго не поверталася з вбиральні. За весь цей час з мого обличчя не сходила щаслива усмішка. Таким щасливим, як сьогодні, я себе давно не відчував.
Після смерті матері раптом все втратило свій сенс життя. Ніхто і ніщо не приносило мені особливого задоволення. Неначе, на автопілоті, я виконував всі свої справи, бо так було потрібно.
А сьогодні, поряд з Мел, у мене ніби за спиною розправилися крила. Вона, як ковток свіжого повітря, як промінчик світла в кінці тунелю. Поряд з нею я відчув себе потрібним і живим. Мел своєю чистотою, щирістю зачаровувала мене.
Мені хотілося кинути весь світ до її ніг і не відпускати від себе ні на мить. Сплеск емоцій переповнював мене. Я і досі відчував її поцілунки й ніжні дотики на собі.
— Ваше замовлення.
Вивівши мене з роздумів, молода офіціантка викладала тарілки з їжею на стіл. Не соромлячись, при цьому, відкрито виставляти свої принади на показ.
— Ще щось потрібно? - кокетливо спитала вона.
— Ні, дякую, на цьому поки що все.
Взявши піднос вона всунула картку з своїм номером мені в руку, підморгнула розвернулася і пішла. Не дивлячись я відразу її порвав. Ненавиджу такий тип людей, які незважаючи ні на, що пруть на повну.
Такі як вона свого точно не упустять, вигризатиме зубами до кінця, - думав я поглядом шукаючи Мелані.
Вона підійшла до столу не дивлячись на мене. Вся бліда і явно чимось збентежена.
— Мел, все гаразд? - з хвилюванням запитав я.
— Так, давай їсти, а то все охолоне, - ми в тишині кілька хвилин насолоджувалися їжею.
— Алексе, я щиро вдячна тобі за таку неймовірну прогулянку, - порушивши тишу вимовила вона. - Озеро і тамтешня краса природи зцілює, надихає і надає сил. Я вже і не згадаю коли востаннє так відпочивала.
— Мел, якщо ти забажаєш, я з радістю допоможу повторити наш відпочинок. Мій байк і я до твоїх послуг.
— Побачимо, час покаже.
Доївши, нам настирлива офіціантка принесли рахунок. Злобно зміряла Мел з ніг до голови, невдоволено фиркнула і пішла.
— Мелані навіть не думай, - побачивши, що вона тягнеться до гаманця, - сьогодні я тебе пригощаю.
Швидко вийняв декілька купюр, кинув на стіл і ми вийшли на вулицю. Всівшись зручно на байк, ми вирушили до дому. Підїхаючи ближче до міста я скинув швидкість. Мені хотілося хоч трохи розтягнути наше розставання.
На вулиці почало сутеніти, коли я доїхав до будинку Мел. Допоміг зняти шолом, обняв і притиснув міцніше до себе. Вдихаючи її легкий аромат квітів, ніжно провів по тендітному обличчю.
— Мел, я не хочу тебе відпускати, - з жалем в голосі промовив я, - але нажаль час нам непідвладний.
Вона важко вздихнула.
— Дякую, Алексе, за все. Я вже мабуть піду, а то в мене ще купу тестів перевірити потрібно.
— Пані викладачко, надіюся мені двійку не поставите, я був старанним студентом, - жартуючи сказав я. Вона теж засміялася своїм мелодійним сміхом.
— Ну я назнаю...
Але закінчити я їй не дав впившись в її соковиті губки.
— Надіюся, аргумент був більш ніж переконливий, - насилу відірвавши свої губи від її відповів я.
— Мелані, дай, буть ласка, мені свій телефон?
Я швидко набрав потрібні цифри і натиснув на виклик.
— Все тепер в мене є твій номер, - вимовив я повертаючи його їй, - пам'ятай, Мел, ти обіцяла подумати про нас? Я вже все для себе вирішив, останнє слово за тобою.
— Ох, Алексе, не тисни на мене, будь ласка, мені потрібно подумати, - з гіркотою в голосі вимовила вона. - Мені вже час, бувай.
Вивільнившись з моїх обіймів вона направилася до вхідних дверей.
— Мел, почекай, ти дещо забула.
Підійшов до неї я накинувся на її губи. Я жадно впивався в її рот намагаючись насититися нею. Наші язики сплелися в неймовірному танці. Її пальці рук ніжно зминали моє волосся.
— Боже Мел, - важко дихаючи прошепотів я, - ще трохи і ти будеш зобов'язана запросити мене на чай до себе.
— Наступного разу, Алексе.
Ніжно поцілувала в щічку і швидко шмигнула за двері. Я кілька хвилин дивився на будинок, поки не побачив, як на третьому поверсі загорілося світло. Завів байк і рушив з місця. Додому потрапив досить пізно. Непомітно заїхав в гараж, закрив ворота і піднявся до себе в кімнату. Скинувши одяг відразу пішов в душ.
Прохолодна вода привела моє розгарячіле тіло до тями. Вийшов з душу одягнувся і спустився до кухні, щоб взяти пляшку води. Вийняв з холодильника прохолодну воду, потягнувся до шафи за склянкою і тут я побачив, як в короткому халаті похитуючи своїми бедрами, наближається до мене татова коханка.
— О, Алексе, ти вже повернувся? А ми з татом тебе вже зачекалися.
Зайшовши до кухні тараторила вона.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд», після закриття браузера.