Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Гра тривала, і кожен момент на льоду здавався критичним. Артем був неймовірно зосереджений, і кожен його рух був продиктований необхідністю виграти. І хоча Аліса була неймовірно горда за нього, частина її все ще сумнівалася в тому, як вона може вписатися в його світ, у світ, де все повинно бути на висоті.

Незважаючи на всю її рішучість бути поряд, вона почала відчувати, що між ними виникає непереборна прірва. Артем, здавалося, був поглинутий своїми переживаннями, і хоча його увага не була відсутня, вона не могла не помітити, що він усе більше дистанціюється від неї. У його очах тепер був не тільки натиск і відповідальність, але й щось таке, що змушувало її сумніватися у їхньому спільному майбутньому.

В середині гри, коли рахунок був на межі, а Артем готувався до вирішального моменту, Аліса тихо вийшла з трибун і пішла до роздягальні. Їй потрібно було побути наодинці, подумати, розібратися в собі. Вона знала, що не може більше дозволити собі бути тінню, не може залишатися на узбіччі його життя. Якщо вона хоче змінити ситуацію, їй потрібно було діяти, зізнатися у своїх почуттях, змусити себе бути чесною з ним і з собою.

Як тільки вона дійшла до дверей роздягальні, Артем раптом з’явився з-за повороту, його обличчя було ще блідішим через напругу гри. Він побачив її і зупинився.

— Що ти тут робиш? — запитав він, намагаючись приховати свою втому, але його погляд був наповнений тривогою.

Аліса спостерігала за ним, і її серце знову затріпотіло. Вона знала, що повинна вирішити, чи готова вона відкритися повністю, чи готова змінити все, що вона так довго тримала в собі.

— Я… я не можу більше так жити, Артем. Я не можу бути тінню твоїх перемог і твоїх поразок. Я більше не можу залишатися просто спостерігачем, — сказала вона тихо, але твердо, її голос майже зламався від важкості цих слів.

Артем стояв мовчки, і його обличчя було сповнене роздумів.

— Ти не тінь. Ти — частина всього цього, Алісо, — сказав він, але його слова не втішали її так, як вона сподівалася. Вона все одно відчувала, що між ними існує стіна, яку вони не змогли зруйнувати.

— Це не те, що я маю на увазі, — відповіла вона, зітхаючи. — Я не можу бути тим, чим ти хочеш мене бачити, і я не можу бути тим, чим я була до цього. Я не можу більше бути на зламі, з одного боку стояти як твоя підтримка, а з іншого — втрачати себе. Я… я повинна змінити це.

Мовчання між ними стало ще глибшим. Артем підійшов ближче, але його погляд залишався спокійним, майже сумним.

— Я розумію. І я поважаю це, — відповів він, і хоча його голос був м’яким, Аліса відчула, що це було її рішення, яке змінювало все. Це була не просто зміна їхніх стосунків, а зміна самого життя.

Вони стояли так деякий час, мовчки, розуміючи, що тепер кожен з них мусить пройти власний шлях, без страху перед змінами. Аліса зробила крок назад, її серце билося важко, але вона відчувала, що тепер може рухатися далі.

Артем дивився на неї з відстані, і хоч між ними ще не було всіх відповідей, він знав, що цей момент став початком нового розділу. Тепер вони повинні були побудувати свої стосунки не на страху, а на чесності, і кожен з них повинен був зробити свій вибір.

Аліса пішла, залишаючи позаду всі свої сумніви. Тепер вона була готова до змін.

Розділ 33: Вибір

Фінальна гра наближалася, і атмосфера ставала ще напруженішою. Артем, який звик справлятися з тиском, тепер відчував зовсім інший спектр емоцій. Він не міг позбутися думки про Алісу, яка вчора сказала йому, що не може більше бути тінню в його житті. Це повідомлення залишило глибокий слід у його серці, і хоч він намагався зосередитися на грі, частина його думок була лише з нею.

Аліса ж почувалася розгубленою. Вона знала, що зробила правильний крок, заявивши про свої почуття, але тепер кожен її рух був пронизаний невизначеністю. Вона більше не могла бути тією ідеальною ученицею, що залишає свої бажання і страхи за маскою. Вона мала бути собою, і ця усвідомленість відчувалася, як звільнення, але й як величезна відповідальність.

Наближаючись до кінця навчального тижня, Аліса продовжувала боротися з власними емоціями. Вона розуміла, що їй потрібно вирішити, що робити далі. Артем був важливою частиною її життя, але чи була вона готова до серйозних змін? Чи могла вона стати тим, ким він хоче її бачити, чи мала право бути собою в цих стосунках?

Невдовзі, коли вона повернулася до школи після кількох днів роздумів, її зустрів Артем. Вони стояли в коридорі, і між ними виникла пауза, яка важила більше, ніж будь-які слова.

— Ти хочеш поговорити? — запитав він, і його погляд був уважним, майже здавалося, що він чекав її відповіді з самого початку.

Аліса в глибині душі відчувала, що цей момент не можна пропустити. Вона була готова розповісти йому все, що вона відчувала, і зробити вибір. Не тільки щодо нього, але і щодо себе.

— Я… я не можу стояти на місці, Артем, — сказала вона, глянувши в його очі. — Я не можу бути тією, кого всі хочуть бачити, або тією, ким я була раніше. Я маю зрозуміти, ким я насправді, і чи можу я бути цією людиною з тобою.

Артем не відповів одразу, він просто стояв, намагаючись вловити кожне слово, що вона сказала. Він знав, що її слова важливі, і що це не просто розмова. Це була їхня можливість зрозуміти, чого вони хочуть один від одного, чи зможуть вони йти разом.

— Я розумію, — відповів він, його голос був спокійним, але в очах можна було побачити сум’яття. — Я ніколи не хотів, щоб ти була кимось іншим, Алісо. Я просто хочу бути з тобою, і якщо це означає пройти через всі твої сумніви і страхи, то я готовий. Але я не можу змусити тебе бути тим, ким ти не хочеш бути. Ти маєш бути чесною з собою, і я буду тут, навіть якщо це означає, що нам доведеться змінювати все.

Аліса почувала, як її серце наповнюється теплом від його слів. Вона розуміла, що його підтримка і розуміння значать для неї більше, ніж усе, що вона могла б очікувати. Але разом з тим, вона усвідомлювала, що це рішення, яке стосуватиметься її не тільки в контексті стосунків з ним, а й її самого життя.