Читати книгу - "Під куполом"

Річ, що лежала на краю саду Маккоя, була не білою, а темно-сірою, а замість знайомого логотипа компанії «Apple» Расті побачив на ній отакий, тривожний, символ:

Понад цим символом випиналась гулька розміром, як кісточка його мізинця. Під її ковпачком містилася зроблена чи то зі скла, чи з кришталю лінза. Звідти й зблискував той пурпуровий вогник.

Расті нахилився, торкнувшись поверхні генератора — якщо це дійсно був генератор. У ту ж мить потужний розряд вдарив йому в руку, прохромивши все тіло. Він хотів відскочити, але не зміг. Йому міцно скувало м'язи. Лічильник Ґайґера схлипнув одиночним тріском і замовк. Расті не мав поняття, чи хильнулася стрілка в небезпечну зону, бо й очима не міг поворухнути. Світло витікало зі світу, немов вода крізь стік ванни, і з раптово спокійною ясністю він подумав: «Я помираю. Який ідіотський спосіб сме…»

А тоді з цієї темряви виникли обличчя — тільки то були не людські лиця, а пізніше він не був навіть певен, чи то були обличчя взагалі. Це були геометричної форми суцільні моноліти, як йому здалося, обтягнуті шкірою. Єдине в них, що хоч трохи нагадувало людське, були ромбоподібні виступи по боках. Це могли бути вуха. Голови — якщо це були голови — обернулися одна до одної, чи то перемовляючись, чи, може, це просто так оманливо виглядало. Йому здалося, ніби він почув сміх. Він подумав, що відчув їхнє схвилювання. Йому уявилися діти на ігровому майданчику початкової школи на Іст-стрит — його дівчатка, мабуть, з їхньою подружкою Діаною Карвер — вони обмінювалися ласощами під час перерви.

Все це відбувалося протягом секунд, аж ніяк не довше п'яти-шести секунд. А потім щезло. Напруга зникла так само раптово, як було, коли люди торкалися поверхні Купола; так само, як його млість і супутнє їй видіння опудала в покривленому ковпаку. Він очуняв просто укляклим на колінах на верхівці пануючої над містом гряди, запарений у своїй свинцевій амуніції.

Проте образ тих шкіряних голів залишився. Прихилені разом, хихотять з непристойної дитячої витівки.

«А інші там, унизу, спостерігають за мною. Помахай. Скажи їм, що з тобою все гаразд».

Він здійняв обидві руки над головою — тепер вони рухалися легко — і повільно помахав туди-сюди так, ніби серце йому в грудях не стрибало чорнохвостим зайцем, ніби груди йому не заливало пекучими ручаями пахучого поту.

Знизу, з дороги, у відповідь йому помахали Роммі з дітьми.

Расті зробив кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись, потім простягнув рурку лічильника Ґайґера до маленького сірого квадратика, що лежав на пружній трав'яній підстилці. Стрілка колихнулася, не доходячи позначки +5. Фонове випромінювання, не більше.

Расті майже не сумнівався, що ця квадратна пласка річ і є джерелом їхніх неприємностей. Істоти — нелюдської природи, геть чужої — використовували цю річ, щоб тримати їх в ув'язненні, але й це було не все. Вони використовували її також для спостереження.

І для забави. Ці мерзотники сміялися. Він це ясно розчув.

Расті зняв з себе фартух, накинув його на коробочку з опуклою гулькою-лінзою, скочив на рівні й позадкував. Якусь мить нічого не відбувалося. А потім фартух зайнявся. Запах був різким, гидотним. Він бачив, як напухає, пузириться лискуча поверхня, як проривається полум'я. А тоді фартух, котрий був усього лиш запаяним у пластик листом свинцю, просто розпався. Якусь хвилину ще горіли його шматки, найбільший з них все ще лежав поверх коробочки. А за мить уже весь фартух — чи те, що від нього зоставалося — геть зник. Залишилося кілька грудочок попелу і запах, але все загалом… фу. Щезло.

«Я це насправді бачив?» — запитав Расті в самого себе, а потім промовив те саме вголос, питаючись в цілого світу. Він чув запах смаженого пластику і важчий дух, як він гадав, розплавленого свинцю — безумство, це неможливо, але сам фартух таки щез.

— Я це насправді бачив?

Немов відповідаючи йому, з-під ковпачка на коробочці зблиснув пурпуровий вогник. Чи ці пульсації поновлюють Купол, як ото доторк до комп'ютерної клавіатури поновлює екран? Чи завдяки ним шкіроголові можуть споглядати місто? Чи й те й інше? Чи ні те й ні те?

Він наказав собі більше не наближатися до плаского квадратика. Він сказав собі, що найрозумніше, що він може зараз зробити, це повернутися бігом до фургона (позбавлений важкого фартуха він зможе бігти) і помчати, немов скажений, пригальмувавши тільки, щоб підібрати своїх компаньйонів, котрі чекають унизу.

Натомість він знову наблизився до коробочки і впав перед нею на коліна, в позі, занадто схожій на молитовну, щоби йому це подобалося.

Здер із себе одну рукавицю, торкнувся землі поряд з цією штукою і враз відсмикнув руку. Гаряче. Шматочки палаючого фартуха трохи обпалили траву. Потім він торкнувся самої коробочки, напружено приготувавшись до нового опіку або нового шоку… хоча найбільше боявся зовсім іншого — знову побачити ті обтягнуті шкірою форми, ті не-зовсім-голови, схилені докупи, почути їхній змовницький сміх.

Проте нічого не трапилось. Ні видіння, ні опіку. Сіра коробочка на дотик була холодна, попри те, що він лише щойно бачив, як на ній пузирився й займався його фартух.

Зблиснув пурпуровий вогник, Расті вистачило обережності не прикривати його рукою. Натомість він ухопив цю штуку за боки, подумки прощаючись зі своєю дружиною й дочками і вибачаюсь перед ними за те, що виявився таким кінченим дурнем. Він очікував, що зараз спалахне і згорить. Коли цього не сталося, він спробував підняти коробочку. Хоча площа її поверхні була не більшою за обідню тарілку і сама вона не була набагато товщою, він не зміг її поворухнути. Ця коробочка була все одно, що прикута до верха якоїсь колони, зануреної на дев'яносто футів у глиб корінної породи Нової Англії — хоча цього не могло бути. Вона лежала поверх трав'яного килима, і, просунувши глибше під неї пальці рук, він сам себе торкнувся. Сплівши пальці разом, він спробував знову підняти чортову штуку. Ні шоку, ні видінь, ні жару; і ані зрушення також. Коробочка навіть не похитнулася.

Він подумав: «Я тримаю в руках якогось роду чужинський артефакт. Машину з іншого світу. Я можу навіть позирнути на тих, хто нею керує».

Сама ця ідея була інтелектуально прекрасна — навіть приголомшлива, але вона не мала емоційного