Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Балобанів дресирують для полювання на середніх і великих птахів, на зайців і навіть на джейранів. Використовуються мисливцями в Туркменії, Киргизії, Казахстані та ще в деяких країнах Азії, а також в Африці». (БСЭ, 2-е изд., т. 2, с. 452). Цей птах згадується в онгонах.(обратно) 228

Мишоїди – птахи родини яструбиних. Середньої величини хижаки, близькі до орлів. (БСЭ, 1-е изд., т. 38, с. 127).

(обратно) 229

Жінки у тюркських народів у доісламські часи, а в окремих випадках і пізніше, посідали досить високе становище у спільноті: стояли на чолі племен і держав, брали участь у битвах, бенкетах тощо. Ібн-Батута (Тизенгаузен В. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, с. 288) свідчить: «У цьому краї (на Волзі. – А. К.) я побачив чудеса щодо великої пошани, в якій у них жінки. Вони користуються більшою повагою, ніж чоловіки», «…у Приараллі, на північ від Хорезму, візантійські посли у XI ст. засвідчили тюркські племена, керовані жінкою». (Толстов С. П. Основные итоги и очередные задачи изучения истории и археологии Кара-Калпакии и каракалпаков, с. 13). Міфічна матір міфічного Огуза носила ім'я-титул Ай-каган. У монголів вдови каганів і правителів нерідко ставали регентшами і правительками (Владимирцов Б. Я. Общ. строй монголов, с. 55).

(обратно) 230

Барчин-Салор – дружина Алпамиша. Мамині – варіант імені Алпамиш (Жирмунский В. М., Зарифов X. Т. Узбекский народный героический эпос, с. 61, 70, 74–75, 98).

(обратно) 231

З легендарною могилою Барчин-Салор ототожнюють архітектурну пам'ятку Кок-кесене, що знаходилася на околиці Сигнака (в 5 км від залізничної ст. Тюмень-арик), досліджений В. А. Каллауром і А. Ю. Якубовським, і який є, на думку А. Ю. Якубовського, некрополем білоординських ханів з роду Шейбана (Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение, с. 309–310).

(обратно) 232

Прийменник «про» – «зікр» – «згадка». Зустрічається в оглаві майже всіх розділів «Родоводу».

(обратно) 233

Грецька назва напівлюдини-напівлева. Сфінкс – істота з грецької легенди, демон смерті – жіночої подоби з жіночими грудьми, з левиним тулубом, з крилами – породження стоголового дракона Тіфона і Єхидни. Ім'я пов'язане з дієсловом «сфінго» – «стискати, душити». Демониця на роздоріжжі біля міста Фів підстерігала перехожих, загадувала загадки і душила тих, хто не міг їх відгадати. Це тривало до того часу, доки цар Едіп не виказав сфінксу вищі знання. На запитання Сфінкса: «Що вранці на чотирьох ногах, вдень на двох, а увечері на трьох?», Едіп коротко відповів: «Людина». Правильної відповіді мудрого Едіпа було досить, щоб демониця кинулася вниз зі скелі і розбилася. А Едіп волею народу став царем Фів.

Кам'яні статуї сфінксів, але, на відміну від грецьких, без крил, були відомі й у Давньому Єгипті. За висловом римлянина Тіта Флавія, єгипетські сфінкси – символ сили й розуму.

Найвідоміше зображення сфінкса вишиною 57 м у Гізі. Статуя зображує фараона Хефрена (близько 2600 р. до н. є.) з левиним тулубом, щоб символізувати його непереможність. Інші єгипетські володарі також зображувалися у такій подобі.

У Біблії: «А подоба їхнього обличчя – обличчя людини та обличчя лева мали вони четверо з лівиці, і обличчя орла мали вони четверо». Григорій Сковорода трактує образ цієї міфічної істоти як символ Біблії, джерела пізнання: «Бібліа єсть то же, что Сфинкс. Она портит и мучит не познавшего себе и слепца в собственном доме своем. Имя его значит связь, или узол. Гаданіе сего урода утаевало ту же силу: "Узнай себе"».

Сфінкс став символом запитання перед людством, на яке треба дати відповідь, коли та відповідь має життєво важливе значення.

(обратно) 234

Полювання вважалося привілеєм правителів і знаті.

(обратно) 235

За коранічними уявленнями, земля пласка, тримається на бикові, який у свою чергу стоїть на рибі, що плаває в океані.

(обратно) 236

Тенгрі – як персоніфіковане чоловіче божественне начало, яке розпоряджається долями людини, народу і держави, виступає ще в давньотюркській міфології. З'явилося, можливо, ще в дотюркську епоху і, майже в незмінному вигляді, фігурує у середньовічних монголів (Монхе-тенгрі, «вічне небо»). Пізніше образ єдиного благодійного, всезнаючого, правосудного божественного неба найбільшою мірою зберігся у хакасів і у монголів.

(обратно) 237